Петро прокинувся в холодному поту. Зрозумівши, що перебуває у своєму ліжку, відразу заспокоївся. Прийшло знайоме почуття полегшення — все добре. Лише мить тому над його головою змикалася холодна вода. Вона заливалася в ніс, потрапляла в горло, наповнювала легені, не давала дихати.
Далекий берег то показувався на кілька секунд, то знову зникав. Петра тягнуло вниз, у темну, холодну воду. З останніх сил він виринав, щоб зробити рятівний вдих, і знову зникав у морських хвилях. Сил на боротьбу вже не залишалося. Це був лише сон, але… Колись Петро справді ледь не потонув.
Спогади про той день досі з’являлися йому в кошмарах. Такі виразні, такі реалістичні, що чоловік прокидався в холодному поту, з серцем, що шалено калатало. «До психолога, чи що, сходити?» — вкотре подумав Петро, перевертаючись на інший бік. Він, тридцятирічний чоловік, тепер панічно боявся води.
Басейни, озера, річки, моря… Ні, Петро любив відпочинок на березі водойм. Із задоволенням засмагав, смажив шашлик, веселився з друзями. Але у воду не йшов, навіть на мілководдя ніколи не забрідав. Темні води, що здавалися такими спокійними, таїли в собі смертельну загрозу.
Із завмиранням серця Петро спостерігав за іншими людьми, що плавали й пірнали на глибині. Свій страх Петро ховав від усіх, нікому не показував. Якщо цікавилися, чому не йде у воду, просто казав, що плавати не вміє. Але це була брехня. Петро вмів плавати, ще й як умів.
До того, що сталося, хлопчина відвідував басейн, був професійним плавцем, навіть призові місця брав на обласних змаганнях. У матері досі зберігаються його кубки, медалі та грамоти. Напередодні тієї пам’ятної поїздки з батьками до моря Петро примудрився у свої дванадцять років отримати спортивний розряд, чим дуже й дуже пишався. Він здавався тоді самому собі героєм.
Ще б пак, першим зі своєї групи досяг таких результатів. Петру хотілося, щоб усі про це знали, щоб усі бачили, який він досвідчений плавець і справжній спортсмен. Тому-то хлопчина і хизувався тоді на пляжі. З гордістю і навіть часткою зневаги поглядав на своїх ровесників, що плескалися на мілководді в жилетах або нарукавниках.
Ледве тримаючись на воді, підлітків він тоді відверто зневажав. І, як молодий жвавий дельфін, пірнав на очах натовпу відпочивальників з вишки або розсікав хвилі брасом. «Нехай помилуються, нехай бачать, як треба», — думав він. Того вечора Петро вирушив на пляж із батьком, а мати залишилася в санаторії.
Женька, молодша сестра Петі, прихворіла, отруїлася, мабуть. Шкода, адже старший брат уже майже навчив її плавати, і дівчинка цілком стерпно трималася на воді. Але тепер уроки доведеться на якийсь час перервати. На пляжі було малолюдно, та й від свіжого вітерця море злегка хвилювалося. Воно здавалося незвично холодним.
Спека, що стояла кілька тижнів поспіль, почала спадати. Петя відразу помітив на пірсі двох дівчат, місцевих, найімовірніше. Засмаглі майже до чорноти, босоніжки, довговолосі. Одна з них, худенька блондинка з пронизливо-блакитними очима, особливо привернула увагу хлопчини.
Така красива і весела, трохи схожа на визнану красуню Петькового класу Анжеліку, тільки ще краща. Ця дівчинка стежила очима за Петею. Хлопчисько відчував її погляд, і, здається, вона обговорювала його зі своєю подругою. Дівчатка шушукалися і хіхікали. Петя вирішив, що зараз він їм покаже, зараз влаштує виставу.
Він це вміє. Підліток швидко скинув із себе футболку і в купальних шортах із розгону кинувся в холодні хвилі. «Ти акуратніше, — попередив батько. — Море неспокійне, далеко не запливай». Але Петя нібито не чув, він пустував у хвилях, як молодий дельфін. Робив ефектні вправи, пірнав.
Краєм ока хлопчисько спостерігав за дівчатками. Ті перестали розмовляти й уважно стежили за виставою, що розгорталася. Блакитноока блондинка навіть рот від подиву відкрила, чим ще більше розохотила Петька. Підліток запливав усе далі й далі. Батько не заважал, він відійшов кудись, напевно, по варену кукурудзу.
Він був упевнений у синові, адже той почувався у воді легко і вільно, і начебто відрізнявся серйозністю та розсудливістю, але тільки не в той момент. Петя ловив хвилі, насолоджувався вітром, глибиною, власними вміннями. Він був уже досить далеко від берега, коли раптом ногу від литки до самого стегна звела болюча судома. І все, тіло, що до того беззаперечно підкорялося своєму господареві, раптом перестало слухатися…
