Петро глянув на будильник: засинати знову сенсу немає, через півгодини вже підйом. Чоловік потягнувся, встав, побрів на кухню. Тут же, звідки не візьмись, з’явився кіт Тимошко — вірний друг, якого Петро підібрав одного разу біля магазину.
Йшов проливний дощ, і спочатку чоловік навіть не був упевнений, що ця крихітна мокра грудочка, що пронизливо пищить, — кошеня. До того жалюгідний вигляд мав тоді Тимошко. Петро просто не міг пройти повз цей крик про допомогу. Взяв крихітку в теплі долоні, приніс додому, нагодував, відігрів, залишив у себе.
Поступово худе облізле кошеня від’їлося, освоїлося і перетворилося на цілком собі вгодованого, красивого кота. Петро зварив каву, зробив бутерброд, потім відчинив кватирку і закурив. Перевага парубоцького життя — можна робити, що хочеш, і ніхто тобі за це не буде виносити мозок. Щоправда, йому вже тридцять, і батьки наполегливо заявляють, що їм хотілося б побачити онуків.
Навіть молодша сестра Женька вже заміж зібралася, а Петро… Петро поки не квапився, йому й так було добре. Робота, квартира і навіть дівчина, красуня і розумниця Галя, плюс улюблений кіт — що ще потрібно для щастя? Звичайно, Петро розумів, що пора розсудливим стати. Та й Галя останнім часом регулярно робить недвозначні натяки.
Скоро, мабуть, доведеться щось вирішувати. Тихо дзеленкнув мобільний, прийшло повідомлення. Якраз від Галі, про вовка промовка. Бажає доброго ранку і нагадує, що сьогодні вони йдуть на день народження до її подруги. Петро зітхнув: не подобалися йому ці заходи.
Галя завжди поводилася в колі своїх друзів якось неприродно. Постійно обіймала його, зображуючи неземну любов. Багато і награно сміялася, але що поробиш — вони пара, потрібно поважати інтереси і бажання партнера. Якщо Галі так важливий цей захід, Петро вже якось потерпить.
Увечері Петро і Галя поверталися з ресторану, де відзначався день народження. Чоловік виявив бажання піти раніше, бо не подобалося йому там. Усі якісь несправжні, нещирі, з натягнутими посмішками. Петро відверто нудьгував, не знав, чим зайняти себе.
Галя невдоволено хмурила брови і демонстративно кокетувала з іншими чоловіками. Як не дивно, Петро не ревнував. Щоправда, коли він сказав, що йому час, Галя теж заспішила. І ось тепер вони бредуть набережною. Галя бурчить, вона незадоволена тим, що Петро так рано пішов.
А чоловік, не звертаючи уваги на докори, милується краєвидами. Весна, майже квітень, згущуються сутінки. Повітря чисте і свіже. Річкою пропливають рідкісні крижини, тонкі, ламкі. Лід уже майже зійшов, течія швидко забирає кудись уламки, що залишилися, і сміття, якісь гілки, шматки сухої трави, колоди.
На набережній люди теж милуються річкою і насолоджуються чудесним весняним вечором. «І все-таки мені за тебе перед людьми незручно, — продовжувала Галя. — Ну чому ти сидів весь вечір як вовкулака, навіть не спробував ні з ким поспілкуватися? Що, складно поводитися по-людськи?» Здавалося, вона не помічала всієї цієї краси навколо.
«Не моє це», — зітхнув Петро. Але як пояснити Галі, що несправжні посмішки і неприродний сміх її знайомих наводять на нього тугу? Розмови про останні моделі телефонів і суперечки про те, чия машина крутіша, взагалі дратують, нібито немає інших тем для обговорення. І як тільки Галя не помічає цього…
«Краще подивися, який вечір, — посміхнувся Петро, обводячи очима набережну. — Якби залишилися там, так би й не побачили цей чудовий захід». «Знову ти розмову переводиш на іншу тему, — насупилася Галя. — Завжди так робиш. Вечір як вечір, неприємний якийсь, холодний. Я вже замерзати починаю. Давай краще викличемо таксі. Твоя ідея прогулятися була дурною».
«Добре, таксі так таксі», — легко погодився Петро. «Може… може, до тебе поїдемо?» — голос Галі помітно потеплішав, на її обличчі заграла посмішка. Петро знав, що дівчина давно чекає пропозиції руки і серця, або хоча б запрошення до спільного проживання. Петро прекрасно розумів це, але… Не хотілося йому ділити свій холостяцький барліг із Галею.
Достатньо було зустрічей і побачень. Іноді чоловік почувався через це негідником і мало не зрадником, адже вже так довго зустрічаються, час би начебто і до весілля готуватися, тим більше від Галі регулярно надходять недвозначні натяки. І все ж Петро тягнув, намагався розібратися в собі і зрозуміти: йому в принципі не хочеться одружуватися чи його не влаштовує Галя як дружина?
Останнім часом чоловік більше схилявся до другого. І як він раніше не помічав, наскільки вони з Галею різні люди? Постійні сварки і суперечки через кожну дрібницю. На початку їхніх стосунків чомусь такого не було, дівчина в усьому підтримувала його.
Петру здавалося, що у них схожі погляди на основні життєві питання, але тепер… тепер Галя все сильніше його розчаровувала. Петро не поспішав руйнувати стосунки, було в них і багато хорошого, звичайно. Чоловік сподівався, що це просто складний період, криза, він мине і все буде як раніше, а поки… поки треба постаратися зберегти теплоту і щирість спілкування.
«Так, поїдемо до мене, — вирішив Петро. — Мені потрібна компенсація за невдалий вечір». Галя засяяла, взяла його під ручку, чоловік приобійняв дівчину за талію. І раптом… раптом Петро помітив щось дивне на мосту. Людей там було небагато, все-таки холодно, тому витончена жіноча фігурка в пальті відразу кинулася в очі.
Жінка намагалася втримати розбишакувату дитину, маленьку дівчинку. Та постійно виривалася, крізь прути огорожі висовувалася то її ручка, то ніжка. У Петра похололо в грудях, чомусь він відразу зрозумів, що трагедія неминуча. Галя продовжувала щось говорити, але він не слухав її.
Вся увага чоловіка була прикута до сцени на мосту. Чому жінка не схопить доньку в оберемок і не віднесе подалі від небезпечного місця? Вона що, не розуміє, який це ризик? Дівчинка маленька, худенька, вона легко прослизне між прутами огорожі, і тоді… тоді станеться страшне і непоправне.
І воно сталося. Малятко вирвалося з рук жінки і за інерцією відлетіло до огорожі. Прути, розташовані занадто широко, не затримали її. І дівчинка, як який-небудь яскравий м’ячик, полетіла просто у воду. Перед очима Петра цей момент розгортався, як в уповільненій зйомці.
Дівчинка опускалася все нижче і нижче. Один раз встигла перевернутися в повітрі, і ось вона, вже піднявши фонтан бризок, увійшла в темну крижану воду. Околиці оголосив крик. Переляканий, сповнений болю і відчаю крик жінки. «Чого це вона? Ненормальна, чи що?» — не зрозуміла Галя, вона не встигла помітити того, що сталося.
«Дитина впала у воду», — відповів Петро. Він уже біг до парканчика, що відокремлював тротуар від узбережжя, на ходу скидаючи з себе шапку і пуховик. На мосту метушилися люди. Хтось викликав телефоном рятувальників або швидку. А Петро розумів: діяти потрібно блискавично.
Хоч як швидко приїдуть люди з МНС, буде пізно. У цієї дівчинки мало часу. За такої температури води і швидкої течії рахунок іде на секунди. А допомогти їй нікому. Крім нього, звичайно. «Ти чого задумав? — намагалася втримати його за рукав светра Галя. — Ти ж плавати не вмієш, зупинись!»
Петро знав, що вміє. Його навички нікуди не поділися. Тіло згадає рухи, чоловік був у цьому впевнений. «Якщо ти це зробиш, мене більше не побачиш!» — у розпачі волала Галя, нібито це могло його зупинити. Вода все ближче і ближче. Петро скидає черевики і заходить у річку.
Холод охоплює все тіло. Пекучий, сковуючий, лякаючий. Але треба поспішати. Тому чоловік, глибоко вдихнувши, швидко йде далі. Ось він уже по груди в крижаній воді. Повз пропливають уламки тонких крижин і сміття. Все це заважає, затримує…
