— Юлько, ну що ти як черепаха возишся? Тягни нам чого-небудь на закуску. І склянки з пляшкою чого міцнішого притарань. Не бачиш, чи що, до мене друг прийшов?
Нікіті було неприємно бачити й чути напідпитку зрадника, який називав його другом. Однак Андрій настільки міцно вчепився в його руку, що для того, щоб звільнитися, довелося б застосувати силу, а битися не хотілося. У голові Нікіти пульсувала думка про те, що Поліна цілком може бути його донькою, але він не уявляв, як би тактовніше уточнити цю інформацію. На допомогу йому прийшов Андрій, який почав ділитися подробицями свого сімейного життя:
— Ти як в армію пішов, Юлька зовсім знітилася. Сумувала, плакала. Ось одного разу я не втерпів. Цілувати її почав, а вона, до речі, не пручалася.
Нікіта хотів встати й піти, щоб не чути про події минулого, які принесли йому такий біль, але вирішив, що не можна постійно уникати того, що неприємно, і продовжував слухати одкровення Андрія:
— Я ж тобі чесно в листі все розповів, так що в тебе не може бути до мене претензій. До того ж, відверто кажучи, Юлька твоя, ну, тобто моя тепер, тією ще поганню виявилася. Вона, напевно, думає, що я про її гулянки по мужиках не знаю, наївна. Про це он навіть Полька знає, напевно, так що вважай, друже, що я тебе від гулящої баби врятував.
Нікіта сумно вимовив:
— Так, ось вже точно. Ще невідомо, кому пощастило.
До кімнати впурхнула Юля, яка встигла вбратися в сукню, що обтягувала всі її жіночні вигини, і стала розставляти на столі тарілки, поглядаючи при цьому на Нікіту. Чоловік скористався тим, що Андрій нарешті відпустив його руку, зайнявшись розливанням напою по чарках, і встав із дивана:
— Спасибі вам, друзі, але мені треба йти. Я до батька обіцяв зайти.
Андрій, який встиг перехилити в себе вміст чарки, став відмовляти Нікіту. Але той уже квапливо одягався. Поліна, що визирнула на шум, помахала йому рукою, у якій тримала картоплину, і крикнула:
— Спасибі вам, і передавайте привіт тітці Жені!
Нікіта з почуттям величезного полегшення покинув квартиру, де жили люди, які зрадили його, і, сівши у свою машину, ще деякий час не рухався з місця. Навіть при значному досвіді водіння він не сідав за кермо в такому схвильованому стані. Після серії глибоких вдихів і видихів він нарешті заспокоївся і поїхав до батька.
Семен Аркадійович був здивований, знову побачивши сина на порозі:
— Нікіто, а я все чекаю, що ти мені зателефонуєш і доповіси, що там з Євгенією Сергіївною, а ти сам вирішив приїхати. Все нормально?
Молодий чоловік переказав батькові всі події, що відбулися, не забувши згадати й несподіваний візит до квартири зрадників. Семен Аркадійович бачив, що син стурбований не тільки неприємною зустріччю, і безпосередньо запитав:
— Колись, Нікіто, що тебе найбільше з рівноваги вивело? Ти думаєш, що Поліна може бути твоєю донькою?
Нікіта навіть не здивувався проникливості тата, адже він був йому завжди найкращим порадником і надійним другом, наче з легкістю читав його думки:
— Розумієш, я не знаю, коли в Поліни день народження, але на вигляд їй років чотирнадцять-п’ятнадцять, тобто цілком може бути. Ти уявляєш?
Семен Аркадійович як міг став заспокоювати сина:
— Знаєш, деякі таємниці краще залишити в спокої. Що тобі дасть правда? Ти запалаєш до дівчинки батьківськими почуттями, виплатиш їй аліменти, чи ти збираєшся посунути Андрія і створити сім’ю з Юлією і донькою, яку вона незрозуміло від кого з вас народила?
Нікіта й сам не розумів, чого він хоче і для чого йому знати правду, і чесно зізнався:
— І сам не знаю, але начебто якось неправильно все. До того ж дівчинка ні на мене, ні на Андрія особливо й не схожа, зате Юліни риси чітко помітні. Боюся, що якщо я їй зателефоную і стану випитувати, вона мене просто пошле подалі й матиме рацію, адже мені й самому незрозуміло, для чого хочеться все прояснити.
Батько не знав, як допомогти своєму дорослому синові, і тишу, що встановилася в кімнаті, перервала трель телефону. Нікіта відповів і почув голос Юлі:
— Я так розгубилася, що навіть не подякувала тобі за те, що доставив Полінку додому. Вона коротко розповіла, у яку халепу потрапила. І я не знаю, як висловити свою вдячність тобі й тій жінці, тітці Жені. Я навіть не знала, що в тебе родичка в тому місті є. Чи це мама твоєї дружини?
Нікіта не став нічого пояснювати. Він слухав колишню кохану, не перебиваючи, а Юля заливалася солодкоголосою пташкою:
