— Мені б зараз дуже хотілося виправити дурниці, які я зробила в минулому, але це нереально. Я розумію, що вчинила як погань, коли не дочекалася тебе з армії, але життя мене за це носом у смердючу калюжу вже потикало. Я виходила заміж за Андрія, думаючи, що він настільки мене обожнює, що навіть зрадив дружбу, а була для нього всього лише трофеєм. Наче він неофіційно змагався з тобою і, отримавши приз, заспокоївся й перестав обдаровувати мене обожнюванням. Коли я хотіла від нього піти й розлучитися, зрозуміла, що чекаю дитину. Плодити безбатченків мені було нестерпно, і я змирилася. Коли з’явилася Поліна, і зовсім йти нікуди стало. До того ж Андрій виявився чудовим татусем. Донька для нього — світло у вікні, але навіть вона програє конкуренцію з випивкою. Андрій давно до склянки пристрастився. І від щотижневого пива щоп’ятниці давно перейшов на частіші й рясніші узливання.
Юля зробила паузу, чекаючи реакції, і продовжила:
— Останні років десять я живу наче не своїм життям, ні зі своїм чоловіком, ні у своєму світі. Намагаюся знайти радість серед сірих днів, але будь-яких розваг вистачає лише на короткий час. Знаєш, я зрозуміла, що це марна суєта й суцільне розчарування, покарання за те, як я з тобою обійшлася. Не знаю, чи зумієш ти мене пробачити, але я дуже б хотіла, щоб ти мене сильно не проклинав. Ти ж, я відчуваю, все такий же великодушний хлопець, яким я тебе знала. Мені ніяково тобі пропонувати, але, може, ми можемо спробувати знову відродити наші почуття? Тут неподалік затишний готель є, де можна на кілька годинок номер зняти й поспілкуватися наодинці, згадати роки молодості нашої золотої.
Нікіта слухав скарги зрадниці на життя, що склалося не так, як їй хотілося, але не міг видавити із себе навіть єдиного слова співчуття й чимало здивувався її відвертій пропозиції. Юля, перервавши свій монолог, поцікавилася:
— Нікіто, ти мене взагалі слухаєш?
Чоловік кивнув:
— Все, що мені було необхідно, я вже почув. Знаєш, я, напевно, піду. Прощавай.
Нікіта жестом попросив рахунок і, розрахувавшись, покинув заклад. Він йшов доріжкою й не розумів, що відчуває. З одного боку, усе прояснилося: Поліна не його дочка. Але чомусь полегшення ця інформація не принесла. Йому було шкода дівчину, батьки якої або ніколи не кохали одне одного, або не зуміли зберегти свої почуття. Чоловікові стало неймовірно сумно, і він поспішив у батьківський дім, щоб поділитися новиною з татом. Семен Аркадійович анітрохи не здивувався:
— Я так і думав. Ну а чого ти носа повісив? Навпаки, радіти треба. Нічим ти не пов’язаний із цією Юлькою. До того ж можеш навіть подумки подякувати Андрію і свічку за його здоров’я поставити. Якби не його сплеск гормонів, ти б зараз із цією Юлею мучився. Все на краще вийшло. Тепер ти повинен відчувати себе вільним від образи, яка точила твою душу.
Нікіта знайшов сили посміхнутися:
— Виходить, що так. Тільки, напевно, треба ще звикнути до цього відчуття. Занадто незвично.
Батько обійняв сина:
— Звикнеш, тим більше що в тебе тепер стільки можливостей відкривається. Якщо хочеш, можеш назавжди в наше місто повернутися, адже ненавмисні зустрічі з Андрієм і Юлею більше не стануть завдавати тобі страждань. Або можеш заново закохатися, адже твоя колишня подружка проявила свою гнилу сутність у всій красі, і ти, нарешті, перестанеш із нею всіх підсвідомо порівнювати.
Нікіта насправді відчув неймовірну легкість, скинувши з душі моральний тягар. У нього більше не залишилося ні найменшого бажання мститися Андрію та Юлі. Після свят, проведених у рідному місті, Нікіта повернувся в мегаполіс, де на нього чекала робота й стривожена тітка Женя. Телефоном чоловік повідомив їй, що вона в минулому мала цілковиту рацію, коли заспівала йому жартівливу пісню про невірну наречену, і жінка розуміла, сталося щось дуже важливе.
Розібравшись зі справами й успішно уклавши кілька перспективних контрактів із постачання продукції фірми в торгові точки, Нікіта приїхав до тітки Жені. Чоловік без приховування розповів їй, як близькій людині, подробиці зустрічі з Андрієм і Юлею, і викликав у жінки бурю емоцій, яку вона завершила несподіваною фразою:
— Найбільше в цій ситуації мені шкода Поліну. Бідна дівчинка дивиться на слабохарактерного батька, що випиває, на нахабну гулящу матір, яка думає, що дитина нічого не розуміє… Мені навіть уявити важко, у якому пеклі Поліна живе. Немає нічого дивного, що вона незрозуміло куди рвонула до першого ліпшого хлопця, який вміє компліментами мізки засмічувати. Шкода, що вона не твоєю донькою виявилася. Тоді б був шанс їй нормальне життя без брехні і взаємного роздратування батьків хоча б трохи продемонструвати.
Нікіта не міг не погодитися з мудрою жінкою:
— Знаєте, тітко Женю, мені теж шкода Поліну, але я розумію, що вона єдина ниточка, яка з’єднує її батьків. Якщо вона покине сім’ю, все розвалиться. Так що навіть якби ви або я запропонували Поліні переїхати, навряд чи б це привело до чогось хорошого.
Наближався день народження Ніни, і Нікіта сам запропонував тітці Жені свої послуги із супроводу жінки. І вона не відмовилася:
