— Ех, хлопче, даремно ти свого командира лаєш. Правильно він зробив, що не відпускав тебе. Ти, як я подивлюся, відчайдушний. І на цивілці б справ стільки накоїв, що мамо не горюй. Потім би розгрібати замучився. Міг би навіть за гратами опинитися, якби твій план навскіс пішов. Дуже добре, що твоя подорож перервалася. Послухай мене й постарайся думати головою, а не скривдженим серцем. Тобі треба неодмінно якомога швидше повернутися в частину, щоб не вплутатися в серйозні неприємності. За коротку самоволку сильно не покарають. Ну, посидиш на губі трошки. Зате буде час подумати й порахувати, чи варто своє життя ставити під удар через непорядних людей, яких ти вважав другом і коханою дівчиною.
Євгенія втрутилася в промову чоловіка й запитала його:
— Костю, а ти через своє бойове братство не можеш на кого-небудь із командирів Нікіти вийти, щоб, ну, не знаю, як це правильно, щось типу явки з повинною або як це там називається, оформити? Не хочеться, щоб у хлопця життя під укіс йшло. Його, напевно, вже шукати повинні, а він сам з’явиться. Це ж краще буде?
Чоловік схвально кивнув і, дізнавшись у Нікіти номер його частини, вийшов із кухні, щоб зробити важливі дзвінки. Євгенія підлила хлопцеві чай, підсунула до нього ближче вазочку з цукерками й м’яко заговорила:
— Нікіто, тобі зараз складно, але повір: все, що не робиться, все на краще. За часів моєї молодості пісенька була, там слова такі чудові звучали: «Якщо до іншого йде наречена, то невідомо, кому пощастило».
Жінка негучно стала наспівувати зовсім не сумний мотив кумедної пісеньки зі смішним приспівом, і в Нікіти на обличчі навіть з’явилася посмішка. До моменту, коли на кухню повернувся Костянтин, хлопець уже виглядав майже спокійним. Чоловік не став інтригувати й оголосив:
— Загалом, завтра з ранку за тобою, Нікіто, прямо до нашого під’їзду подадуть автомобіль. Поїдеш із вітерцем назад у свою частину. Мій колишній товариш по службі, виявляється, у приятельських стосунках із командиром твоєї частини, так що й покарання буде більше для дотримання порядку, а не для твого залякування. Зрозумів?
Нікіта кивнув. Зараз, після розмови із цими добрими людьми, які несподівано зустрілися на його шляху, він уже й сам зрозумів: бажання помститися навряд чи привело б до чогось хорошого. Ну побив би він Андрія, налякав і образив би Юльку. І що? Це не повернуло б йому ні друга, ні кохану дівчину. Тож він для себе вирішив, що не стане бруднити руки. Нехай одружуються, якщо вже так вийшло, а він вирушить дослужувати й потім уже що-небудь придумає на холодну голову.
Євгенія підготувала для ночівлі гостя кімнату дочки. І Нікіта, який виснажився морально й фізично, заснув майже миттєво. Господиня зайнялася приведенням одягу хлопчини в нормальний вигляд, а Костянтин із почуття солідарності не пішов у ліжко, а сидів поруч із дружиною й розповідав їй армійські байки. Вранці вони провели Нікіту, і більше Євгенія не бачила хлопця аж до сьогоднішнього дня. Перший час через знайомого Костянтина вони отримували інформацію про те, що Нікіта більше не чудив. Після того як він звільнився в запас зі строкової служби, відомостей про нього більше не надходило. До того ж на сім’ю Євгенії через деякий час після цього швидкоплинного знайомства навалилося стільки негараздів, що вона навіть встигла забути про цей невеликий епізод із минулого.
Євгенія, швидше за все, навряд чи б упізнала помітно змужнілого Нікіту, проте він за якимись тільки йому відомими ознаками розпізнав у старій, яка жебракує біля магазину і понівечена життєвими випробуваннями, симпатичну жінку, якій у той час ніхто не давав її 53 роки. Причому він не тільки зміг її впізнати, а й, мабуть, вирішив відплатити за допомогу, надану йому багато років тому.
— Тітко Женю, я зрозумів, що вам грошей не вистачає. Ходімо разом у магазин. Я якраз туди по каву збирався, а то на роботі з банки вчора останню ложку висипав, а в мене без кофеїну голова не тямить. Ви вибачте, я щось розхвилювався, коли вас зустрів, і дурницю якусь несу. Ходімо, всього, чого тільки вам треба, купимо. Ви не думайте, мені тільки в радість буде.
Літня жінка засромилася й стала звертатися до чоловіка на «ви»:
— Нікіто, ви вибачте, але мені, чесне слово, тільки десять рублів на улюблену булочку доньки не вистачило. У неї сьогодні день народження, а в нас традиція. Я їй із дитячих років таку плюшку вручаю. Так повелося. На столі може бути скільки завгодно різносолів, навіть торт власного приготування, але з ранку вона неодмінно повинна отримати заповітну покупну булочку.
Нікіта посміхався і, підтримуючи Євгенію під руку, поступово захоплював її до дверей супермаркету і вмовляв:
— Традиції — це чудово, але, думаю, можна крім булочки ще всяких смаколиків піднести. Думаю, їй буде приємно.
Чоловік не бачив, як його супутниця закусила губу, намагаючись стримати сльози, і незабаром вони вже опинилися всередині магазину. Нікіта запропонував пройти у відділ із тортами, але Євгенія м’яко його зупинила і, прямо дивлячись йому в очі, тихо промовила:
— Знаєте, Нікіто, правда, не треба більше нічого, крім нашої з Ніною традиційної булки.
Чоловік, у житті якого було багато різних подій, остовпів від болю, який звучав у голосі жінки й був видний у її очах. Він абсолютно був збитий із пантелику і, слухняно йдучи за жінкою, прослідував за випічкою, а потім до каси, зовсім забувши про необхідність купити каву. Касирка, привітавшись, як належить за інструкцією, не подала виду, що впізнала стареньку, і навіть намагалася не піднімати на відвідувачів очі, щоб не нариватися на скандал.
Однак, обслуживши покупця, вона провела дивну парочку поглядом, розмірковуючи про мінливість долі. Дівчина була трохи здивована поведінкою чоловіка, який, здається, наче навіть схилявся перед літньою жінкою, але при цьому придбав усього лише одну, не найдорожчу булку. «Міг би й побільше розщедритися, раз такий благодійник», — подумала касирка. Втім, покупців у магазині ставало все більше, і думки про дивний випадок незабаром вилетіли в неї з голови.
Нікіта допоміг Євгенії спуститися східцями й запропонував:
