— Не мучся невідомістю. Їдь додому, але як доберешся, обов’язково мені повідом, що там і як.
Дорогою Нікіта намагався знову додзвонитися до тітки Жені, але безуспішно. Навіть не заїжджаючи до себе додому, він помчав до жінки, яка стала йому такою рідною й близькою. Нікіта подзвонив у двері, але ніхто не відчинив. І тоді він, охоплений найпохмурішими передчуттями, скористався ключами.
Чоловік очікував побачити що завгодно, тільки не перелякану дівчину-підлітка. На голові в неї був тюрбан із махрового рушника, а сама вона була одягнена в халат тітки Жені. Незнайомка сиділа на кухні й прямо з каструлі наминала суп. Нікіта суворо запитав:
— Ти хто така? І де тітка Женя?
Дівчина подивилася на нього широко розплющеними очима і, відклавши ложку вбік, залепетала:
— Мене Поліною звати, і я нічого поганого не роблю. У тітки Жені з телефоном щось сталося, і вона пішла показати його в майстерню, щоб його полагодили. Мені вона сказала, щоб я сиділа тихо й двері нікому не відчиняла. Тітка Женя вже давно пішла, так що я навіть зголодніла, ось перекусити вирішила.
Не встиг Нікіта нічого сказати, як додому повернулася Євгенія. Побачивши Нікіту, вона неймовірно зраділа:
— Нікітушко, як добре, що ти заглянув! Я якраз зателефонувати тобі хотіла, а телефон вимкнувся й ніяк не вмикається. Усі майстерні в окрузі обійшла, скрізь кажуть, що апарат треба залишити, а мені просто горить із тобою зв’язатися. Номер-то ніде, крім пам’яті телефону, не записаний. Все-таки надійніше звичайної записної книжки немає нічого. А я понадіялася на техніку й у халепу потрапила. Порадитися з тобою треба щодо Полінки. Ти роздягайся, вмивайся і сідай до столу. Розмова, схоже, довга буде.
Нікіта, якого мучила цікавість, не змусив себе довго чекати. Сівши до столу, він попросив:
— Тітко Женю, розповідайте, не тягніть інтригу.
Літня жінка почала розповідати:
— Загалом, Поліну я перед під’їздом знайшла, як тебе колись. Ця дурепа з дому втекла, уявляєш, батькам своїм навіть записку не залишила, навіть припустити неможливо, як вони божеволіють.
Дівчина почервоніла й перебила господиню квартири:
— Тітко Женю, ну як ви не зрозумієте, я ж думала, що мене тут кохана людина зустріне, що я його привітаю зі святом спокійно. Мої батьки, я впевнена, ще навіть не спохопилися, що мене вдома немає. Батько точно вже відзначає свято з дружками-товаришами по чарці і, напевно, навіть і не пам’ятає, що в нього сім’я є. У мами хахаль на стороні є, про нього всі знають, включаючи батька, через що він тільки сильніше бухає. Так що моя маман, швидше за все, теж не вдома, а з коханцем де-небудь відпочиває. Ось я і подумала, що теж людина й маю право на особисте щастя.
Поліна шморгнула носом:
— Думала, що ми з Толею кохаємо одне одного. Ми з ним коли листувалися й розмовляли, він говорив, що мріє бути зі мною. Ось я і рвонула до нього без попередження. Грошей кишенькових якраз вистачало і на дорогу туди й назад, і на подарунок. Толя якось адресу говорив, я запам’ятала. Знайшла потрібний будинок, заходжу у двір і бачу картину маслом: мій Толик із якоюсь дівчиною цілується. Мене навіть не помічав, поки я впритул не наблизилася. Потім стояв, мовчав як бовдур. Але я теж нічого говорити не стала. Мовчки розвернулася й пішла світ за очі. Десь дорогою в мене гаманець і телефон із сумки витягли. Опинилася в майже безвихідному становищі. Думала, піду в напрямку вокзалу потихеньку, там у відділення поліції спробувала б звернутися, щоб додому дістатися. Як йти, втомилася, на лавку присіла, де мене тітка Женя й знайшла. Побачила, що я розгублена, замерзла, заревана, і до себе привела.
Нікіта, вислухавши сповідь підлітка, запитав:
— Поліно, ти номер кого-небудь із батьків пам’ятаєш?
Дівчина кивнула. Чоловік простягнув їй свій апарат і владно наказав:
— Негайно дзвони й повідомляй, що з тобою все гаразд.
Поліна підкорилася. Євгенія задоволено кивнула Нікіті, показуючи, що вона дуже йому вдячна. Після того як дівчина поговорила з мамою, вона натиснула відбій, повернула телефон Нікіті й здивовано повідомила новим знайомим:
— Уявляєте, мама все-таки помітила, що мене вдома немає. Сказала, що вже навіть хотіла подруг і всякі лікарні обдзвонювати. Сказала, що любить мене й хвилюється.
Євгенія відвернулася, щоб ніхто з її гостей не помітив сльози, що навернулися на очі. Нікіта запитав, де живе Поліна, і, на його величезний подив, вона назвала його рідне місто. Чоловік знизав плечима:
— Що ж, мабуть, доля дає мені шанс знову з батьком поспілкуватися. А то я від нього зірвався раптово, хоча планував на пару деньків затриматися. Тітко Женю, якщо хочете, поїдемо в гості. Упевнений, тато вас буде радий бачити.
Жінка відмовилася, і Нікіта не став наполягати. Він порадив дівчині заблокувати сім-карту, яка стояла в старому мобільному телефоні, допоміг відшукати координати стільникового оператора й запропонував:
