— Слухай, якщо хочеш, можна ще в поліцію заявити, але, чесно кажучи, якщо врахувати, що ти навіть приблизно не знаєш, де в тебе речі поцупили, результат буде нульовий. Прийми свої втрати як плату за досвід.
Дівчина кивнула. Вона й сама не хотіла вплутуватися в бюрократичну тяганину, хоча й було шкода телефон. Після того як Поліна висушила волосся феном і переодяглася у свій одяг, господиня квартири провела своїх гостей, побажавши їм доброї дороги.
Нікіта негучно ввімкнув радіо, і під звуки музики його юна супутниця задрімала. Вона уві сні виглядала такою беззахисною й довірливою, що в чоловіка до горла підкотив клубок. Він уявив, що, може бути, коли-небудь і в нього буде донька, якій спаде на думку кинути все й втекти з дому до ледь знайомого хлопця. Від таких думок стало не по собі, і Нікіта навіть потрусив головою, зосереджуючись на водінні й зізнаючись самому собі: «Ось, блін, напевно, старість наближається, про дітей думати почав. Правильно батько каже, розсудливим ставати мені час».
Під звуки музики машина вкотилася в рідне місто Нікіти, і він гукнув Поліну:
— Ей, підкажеш, куди далі їхати?
Дівчина пояснила, що вони нещодавно переїхали в новобудови:
— Райончик там так собі, край географії, де будинки як шпаківні, вікна у вікна із сусідами, й інфраструктура поки не розвинена, зате за бюджетною ціною. Наша стара квартира в центрі, хоч і була меншою за площею, але коштувала дорожче. Я й сама точно не знаю, як туди дістатися від того місця, де ми зараз перебуваємо. Поки можна Центральним проспектом рухатися, а від Стели я дорогу покажу.
Нікіті, який теж не надто добре орієнтувався в нових районах рідного міста, довелося прокладати маршрут по навігатору. Незабаром вони прибули на місце призначення. Поліна чомусь зволікала й не виходила з машини. І Нікіта здогадався:
— Що, коза-дереза, боїшся, що від батьків перепаде? Не дрейф, вони просто щасливі будуть, що ти повернулася.
Поліна жалісливо попросила:
— Якщо неважко, проведіть мене. При вас родаки мене точно сильно сварити не стануть, а потім усе заспокоїться.
Нікіта зітхнув:
— Ех, гріхи мої тяжкі… Ну ходімо, не кину ж я тебе в небезпеці, мені цього тітка Женя не пробачить.
Коли дівчина відчинила двері своєї квартири й у передпокій вийшли її батьки, Нікіта, який приготував промову на захист нерозумного дівчиська, просто втратив дар мови. Навпроти нього стояли Андрій і Юля, колишній друг і колишня кохана. Тепер чоловік зрозумів, що в образі Поліни він смутно вловлював риси дівчини, яка розбила його серце багато років тому. Напевно, тому він ще в машині підсвідомо нею милувався. Поліна зніяковіло представила свого супутника:
— Мамо, тату, це Нікіта, він і тітка Женя допомогли мені.
Юля отямилася й не подала виду, що впізнала зрадженого нею нареченого:
— Приємно познайомитися.
Однак Андрій, який був напідпитку, як і припускала його дочка, зберігати таємницю давнього знайомства з Нікітою не став:
— Які люди! Дружбан мій Нікітос! Ось це прикол! Юльок, ти чого? Нікітку не впізнала? Він же начебто й не сильно змінився. Заходь, другане, свято відзначимо. Юльок, ти ж нам за зустріч по чарочці наллєш, га?
Жінці довелося робити вигляд, що вона тільки тепер упізнала колишнього нареченого. І вона удавано почала кокетувати:
— Боже мій, зір зовсім поганий став. Не впізнала тебе, Нікіто. Багатим будеш. Заходь, я зараз швиденько на стіл накрию.
Здивована Поліна запитала в мами:
— Ви що, насправді всі знайомі, чи що? Круто! Значить, не дарма я в інше місто з’їздила, давнього друга в дім привела, так?
Однак жінка радості доньки не поділяла і, виразно подивившись на неї, відчеканила:
— З тобою в нас окрема розмова буде, а поки що йди на кухню і картоплі, чи що, почисть, постав варитися, і котлети в духовку постав.
Дівчина пирхнула, але підкорилася, сподіваючись, що її «крутість» допоможе в майбутньому уникнути серйозних покарань за свій проступок. Нікіта хотів розвернутися й піти, але його за руку перехопив Андрій і потягнув у вітальню:
— Давай, будь як удома. Ми з тобою стільки не бачилися. Бувало, дивлюся, ти йдеш. Тільки приготуюся привітатися, а ти куди-небудь звертав. Потім дізнався, що ти взагалі з міста переїхав. Ну, було в нас у минулому непорозуміння, але тепер-то стільки років минуло, чого старі образи згадувати.
Господар крикнув у бік кухні:
