— Не звертай уваги, все гаразд, — крізь сльози відповіла дівчина.
— Я бачу, в якому порядку. Це Діма.
Сашко чомусь був абсолютно впевнений, що Діма — не дуже хороша людина, і що він обов’язково образить Олю. Можливо, він так відчував, а можливо, йому так хотілося, але факт залишався фактом: Діма вчинив якось недобре, чим засмутив Ольгу.
— Розумієш, я йому запропонувала після випускного з’їздити на базу на вихідні, а він сказав, що хоче відпочити від усіх і від мене. Нормально?
— Козел, — крізь зуби сказав Сашко, але Оля почула.
— Не обзивай його! Може, він справді втомився і хоче відпочити, — одразу почала заступатися за коханого Оля.
— Тоді чого ти плачеш? — не зрозумів Сашко.
— Просто прикро. Я мріяла побути з ним удвох, плани будувала…
— Зрозуміло. А він подумав тільки про себе.
— Виходить так, — машинально погодилася Оля.
— Тому що твій Діма — егоїст, він тільки про себе й думає. Що ти взагалі в ньому знайшла? — не витримав Сашко.
Оля скоса подивилася на Сашка. Їй абсолютно не подобалося, як він відгукується про її коханого.
— Я його кохаю. Не треба його ображати, добре? Якщо ти справжній друг, звичайно, а не просто так, — вколола вона Сашка.
— Друг, друг справжній, — повторив Олександр. — Гаразд, ходімо, додому тебе проведу.
Наступного дня в школі Діма поводився негарно. Він спілкувався з іншими дівчатами з класу й ігнорував Олю. Оля ледь не плакала від такого образливого ставлення, а Сашко дивився на це все і злився. Під кінець дня він не витримав і покликав Діму на розмову.
— Послухай, ти поводишся як козел, скажу чесно і прямо, — заявив Сашко. — Якщо тобі Оля не потрібна, так і скажи їй про це. Навіщо ти знущаєшся з дівчини?
— Чому не потрібна? — здивувався Діма. — Дуже потрібна. А хто мені буде допомагати іспити складати? Якби не Оля, я б ледве на трійки тягнув. А так — твердий хорошист, — нахабно посміхаючись, зізнався Діма.
І тут Сашка осяяло. А й справді, з усіх дівчат у класі Оля вчилася найкраще. Значить, Діма вибрав її не випадково, а навмисно. Який жах! Що тепер робити? Розповісти Олі? Вона не повірить. Тільки образиться. Тоді як бути?
Очі Сашка наливалися злістю. Найбільше йому зараз хотілося врізати Дімі. І він би легко це зробив, але розумів, що про це дізнається Ольга і ще більше шкодуватиме Діму. Але головне — буде злитися на Сашка. А ось цього він якраз зовсім не хотів.
— Послухай, якщо ти її образиш, я не знаю, що з тобою зроблю. Але точно знаю, що ти про це сильно пошкодуєш, — загрозливо наблизився до Діми Сашко.
— Не знаєш, то й не кажи, закоханий бовдуре, — хихикнув Діма, побачивши, що до них іде Ольга, і розуміючи, що Сашко йому точно не вріже. — Потрібен ти їй сто років в обід. Вона мене кохає, зрозумів?
Останню фразу він сказав навмисно голосно, так, щоб почула та, кому вона призначалася.
— Що сталося? — запитала Оля, підійшовши до Діми.
— Цей ревнивий слон уже дістав. Нарешті школа закінчується, перестане мене дошкуляти, — навмисно ображено сказав Діма.
— А він хіба тебе дістає? — здивувалася Оля.
— Та постійно. Він ревнує, напевно, і хоче, щоб ми розійшлися, а ти була з ним. Сказав, що придумає якусь гидоту про мене і тобі розповість, щоб ти мене кинула, — на ходу вигадував Діма, прикриваючи себе, якщо раптом Сашко справді вирішить розповісти Олі правду.
Оля зло подивилася в бік Сашка і рішуче підійшла до нього.
— Я думала, що ти хороша людина і мій друг, а ти інтриги плетеш. Запам’ятай: я ніколи не буду з тобою, тому що я кохаю Діму. Припиняй поводитися так безглуздо, бісить просто!
Вона розвернулася і пішла до Діми. Сашко стояв біля вікна з відчуттям, що йому зараз на голову вилили щось липке і з неприємним запахом. Йому було вкрай неприємно, але він промовчав і нічого не відповів. Він був упевнений, що рано чи пізно вона дізнається правду про свого Діму, і тільки тоді зрозуміє, хто справжній, а хто пустушка.
Буквально через кілька днів стався інцидент, який змусив Олю помиритися з Сашком і вибачитися перед ним. Сашко ввечері повертався додому з качалки і почув у парку крики про допомогу. Він ніколи не був боягузом, тому стрімголов побіг на голос.
Ситуація виявилася небезпечною. Троє хлопців напали на Діму, а ще один утримував Олю, не даючи їй можливості набрати номер поліції. Сашко за пару хвилин розкидав нападників, і вони розбіглися: хто накульгуючи, хто тримаючись за щелепу.
Оля одразу ж кинулася до Сашка.
— Сашко, дякую тобі, ти наш рятівник просто! Вибач, що я тобі тоді наговорила. Ти справжній друг, найнадійніший! — Вона підстрибнула і цмокнула його в щоку. І для Сашка це було найвищою нагородою.
Діма насилу піднімався. Оля йому допомагала.
— Швидка потрібна? — запитав Сашко у постраждалого.
— Обійдуся, — пробурмотів собі під ніс Діма, явно засмучений тим, що його рятівником виявився саме Сашко.
— Олю, точно не потрібна допомога лікаря? Може, викликати? — уточнив Сашко.
— Не треба, Сашко, дякую. Якось дійдемо додому. А там мама Діми подивиться, вона лікарка.
— А що вони хотіли від вас? Чого напали? — вирішив уточнити Сашко.
— Та яка тобі різниця? — розлютився Діма. — Допоміг — і йди.
— Дімо, як тобі не соромно? Міг би Сашкові спасибі сказати. Якби не він, вони б ще сильніше тебе побили, — обурилася Оля.
— Дякую, — крізь зуби процідив Діма і відвернувся.
— Гаразд, самі розбирайтеся, — знизав плечима Сашко і пішов додому.
Його не покидало відчуття, що Діма щось приховує і точно знає, за що і хто на нього напав.
«Так і до параної недалеко. Мені скрізь ввижається його зрада. Так не можна. Раз Оля з ним, значить, він не такий поганий, як мені здається. А я до нього так ставлюся, тому що ревную», — розсудив Сашко і вирішив з цього дня більше не чіплятися до Діми.
Після випускного шляхи хлопців та дівчат розійшлися. Діма очікувано вступив до театрального, Сашко — до фінансового, а Оля вирішила стати професійним стилістом, щоб допомагати Дімі у створенні іміджу. Якийсь час після закінчення школи Сашко стежив за життям Олі, але потім зрозумів, що вона справді кохає Діму, і вирішив не заважати коханій дівчині бути щасливою. Незважаючи на те, що вони жили на сусідніх вулицях, перетиналися вкрай рідко.
Ось сьогодні був один з таких рідкісних випадків, коли вони зіткнулися в супермаркеті.
— А ти як? Як твоє життя? Не одружився ще? — поцікавилася Ольга.
— Ні. На тебе чекаю, — усміхнувся Сашко. — А ви одружилися з Дімою?
