— Звідки ти знаєш? — запитала Оля і тут же почервоніла.
— Передбачувано. Щоб відмазатися і нічого не робити.
Оля подивилася на Ніку дуже пильно і раптом попросила:
— Ніко, я тебе дуже люблю. Ти мій найближчий друг. І я тобі дуже довіряю. І знаю, що ти до мене ставишся так само. Але я тебе прошу хоч трошки навчитися поважати Діму. Зрештою, це мій вибір. І ти, як справжній друг, повинна його — в сенсі, мій вибір — поважати. Будь ласка.
Ніка зі співчуттям дивилася на Олю. На кого вона перетворилася? Раніше була бойова дівчина, рішуча, правдолюбка, справедлива. А зараз? Вона боїться подивитися правді в очі і визнати, що живе з людиною, яка її використовує.
— Ольчику, я теж тебе люблю. І саме тому, що я твій справжній друг, я не можу мовчати, дивлячись, як тебе протягом стількох років використовують. А ти засунула голову в пісок, як страус, і впритул не хочеш цього бачити. Я вже не знаю, як до тебе достукатися.
— От і не треба стукати. Мене все влаштовує. Я щаслива. Хіба для тебе це не важливо?
— Важливо. Ще й як важливо. Тільки мені здається, що це щастя скоро закінчиться. Ну не вірю я в те, що Діма буде зразковим батьком і сім’янином. От взагалі не уявляю його в цій ролі. Ось Сашко — так, він би тебе на руках носив всю вагітність, але… на жаль. Іноді ми, жінки, все ж дурепи і вибираємо не тих.
— Нехай буде як буде. Поки мене все влаштовує. Я впевнена, що Діма буде хорошим батьком, ось побачиш.
— Якщо він буде хорошим батьком, я перефарбуюся в блондинку, — пообіцяла Ніка.
Це була дуже серйозна заява, тому що Ніка терпіти не могла світле волосся. Вона від природи була темноволосою шатенкою і принципово не фарбувала волосся. Оля, звісно, про це знала і оцінила важливість цієї обіцянки.
— Не уявляю тебе блондинкою, — хихикнула подруга. — Цікаво було б подивитися.
— Думаю, і не подивишся, — усміхнулася Ніка.
Минув місяць. Ольга здала всі аналізи, пройшла обстеження — все було в порядку. Про її вагітність уже знали всі рідні та близькі. За цей час Діма жодного разу не проявив себе якось дивно чи незвично. Все було занадто добре, що дивувало навіть Ольгу. Вона-то знала, що у них з Дімою бували сварки і конфлікти. Просто вона про це нікому не розповідала. Тим більше Ніці. Особливо Ніці.
Сьогодні Діма прийшов додому з величезним букетом квітів, чим здивував Ольгу ще більше. Ні, він дарував їй квіти, але з приводу. А тут раптом просто так? Ольга була щаслива. Вона вірила, що такі зміни в поведінці коханого пов’язані з її вагітністю, і насолоджувалася моментом.
Але на неї чекав сюрприз. Несподівана пропозиція Діми дуже здивувала Ольгу.
— Олю, я тут подумав… Нас скоро стане троє, а квартира у нас з тобою хоч і велика, але всього двокімнатна. Погодься, це замало. А що, якщо нам не ремонт у кімнаті робити, а купити нову квартиру? Тільки трикімнатну, га? Що скажеш?
— Навіть не знаю. У нас не вистачить грошей на трикімнатну, — зауважила Оля.
— Вистачить. У нас велика квартира в хорошому районі. Ми можемо її продати і купити квартиру в районі тихішому, зате зможемо розширитися. Або інший варіант — продати нашу і використати отримані за неї кошти як внесок за кредит на велику квартиру. Цим питанням можна зайнятися, поки є час до пологів.
— Я про це не думала. І я не люблю кредити, я їх боюся, — зізналася Ольга.
— Та перестань. Більшість людей так живе, і нічого. Справляються якось.
— Не знаю, Дімо. Правда, не знаю. Це так швидко не вирішується. І треба, напевно, з мамою порадитися. Це більше її квартира, ніж моя (в сенсі — сімейна).
— Звичайно. Мені здається, твоя мама не буде заперечувати.
Наступного дня Оля зателефонувала мамі і подала ідею Діми як свою. Так було більше шансів, що мама її підтримає. Вона думала і вчора, і сьогодні, і вирішила, що Дімка правий. Їм потрібно розширитися, поки є така можливість.
Мама Олі була не проти, щоб вони придбали нову квартиру. Для цього навіть кредит брати не доведеться, оскільки в Олі від діда на рахунку була кругленька сума. Її цілком вистачить на те, щоб додати до покупки і зробити ремонт.
— Тільки тоді у тебе вже не залишиться фінансової подушки, — попередила мама.
— Я розумію. Але вона мені й не потрібна, у мене є Діма. Думаю, що він буде щось змінювати у своїй роботі і зможе забезпечити мене і дитину.
— Хотілося б, — вкрай невпевнено сказала Анна Володимирівна. — Ти теж, як і Ніка, не віриш у те, що Діма буде хорошим батьком?
— Вибач, доню, але не вірю. Не той типаж, зовсім не той, на жаль. Але я дуже хочу помилятися.
— Побачите, Діма ще себе проявить, і ви будете дуже здивовані.
— Олю, дитинко, я ж тільки рада буду, якщо твій Діма нарешті подорослішає і стане чоловіком. Може, ти й права, і народження дитини його змінить. Дай Боже.
Оля готувалася до продажу квартири, збирала документи і паралельно шукала новий варіант. Діма активно брав участь у процесі і допомагав їй чим міг. Завтра вони мали дивитися нову квартиру.
Але ввечері Олі стало зле, і її забрали до лікарні. Загроза викидня. За прогнозами лікарів, Ольга мала перебувати в лікарні щонайменше два тижні. І це дуже сильно ламало плани. Оля засмутилася і зателефонувала Дімі.
— Мені сказали, що я пробуду в лікарні щонайменше два тижні. Що робити? Треба завтра їхати дивитися квартиру, а як? Мене ніхто не відпустить. Та я й сама не хочу ризикувати нашою дитиною.
— Треба щось придумати, — погодився Дмитро. — Не хотілося б, щоб ця квартира пішла, там ремонт особливо робити не потрібно.
— А що тут можна придумати? — запитала Оля. — У тебе є варіанти?
— Поки немає, буду радитися з рієлтором.
Діма передзвонив через дві години.
— Ольчику, є вихід. Тобі потрібно оформити на мене довіреність на купівлю та продаж квартири, і я зможу представляти твої інтереси.
— Правда? Це чудово. Тільки як я це зроблю з лікарні?
— Не проблема взагалі. Рієлтор сказав, що знайомий нотаріус може приїхати в лікарню. Просто потрібно буде заплатити трохи більше.
— Звичайно, Дімочко, чудова ідея. Домовляйся, заплатимо.
Оля була щаслива. Тепер квартира не піде. Вона їй так сподобалася, і місце таке хороше! Поруч парк, дитячий майданчик, супермаркет, аптека. В одному кварталі садок, а через дорогу від нього — школа. Навіть транспорт не потрібен, щоб віддати дитину потім у ці заклади.
Після обіду приїхав нотаріус і оформив довіреність. Увечері Діма подивився квартиру, зробив багато фотографій і надіслав Олі. Квартира була чудова. Там справді не потрібно було навіть ремонт робити: заїжджай і живи.
— Дімо, внось заставу і оформлюй попередній договір. Ми її беремо, — раділа Оля.
— Добре. А на нашу квартиру теж покупець знайшовся. Принаймні, сьогодні прийде дивитися. Якщо пощастить, ми і нашу швидко продамо.
Діму не бентежив той факт, що квартира була не «наша», а виключно Ольги. Дівчина теж не звертала уваги на такі дрібниці. Адже вони ж одна сім’я.
— Слухай, а якщо нашу швидко куплять, де ми будемо жити?
