Поїздки на таксі з немовлятами заборонені? — Ольга вже готувалася давати відсіч цьому нахабному розумнику, який ліз не у свою справу. Їй і так було несолодко, а тут ще коментатори всякі.
— Але я думаю, що новонародженому точно не дуже корисно їхати в машині, в якій до цього незрозуміло хто міг їхати, — резонно зауважив чоловік-невидимка.
— У мене немає іншого виходу, — сумно сказала Ольга.
— Неправда, вихід є завжди, якщо його шукати.
— Дякую, обійдуся без ваших порад, — огризнулася Ольга.
— Олько, та що ж таке? Ти що, серйозно мене не впізнала по голосу?
І тут чоловік відсунув квіти вбік, і Оля побачила його обличчя.
— Сашко? Ну так… Ні, ти серйозно, чи що, мене не впізнала?
— Вибач, ні. Я в своїх думках вся. А що ти тут робиш?
— Дружину з сином зустрічаю.
— Ти одружився? Вітаю, — якось сумно сказала Ольга.
— Ще ні, але скоро обов’язково одружуся.
— Це як? А-а-а, — зметикувала Ольга. — Ви вирішили після пологів уже розписатися? Розумію, так деякі роблять.
— Це я вирішив, а вона ще не знає про це, — усміхнувся Сашко.
— Прикольно, — здивувалася Оля. — Але ти хоч скажи їй, а то якось негарно виходить. Ти одружуєшся, а наречена не в курсі. — Ольга навіть розсміялася.
— Обов’язково скажу, коли буде зручний випадок. Гаразд, вантажтеся в машину, підкину вас додому, поки час є.
— Та ну, мені незручно тебе турбувати, — спробувала відмовитися Оля.
— Заперечення не приймаються, тому давай, застрибуй і поїхали.
Сашко поставив сумку в багажник і допоміг Олі сісти в машину. З урахуванням того, що сидіти їй було не можна, зануритися і сісти було проблематично, але Сашко дбайливо підклав подушки, і Оля їхала чи то напівсидячи, чи то напівлежачи.
Сашко впевнено кермував у бік будинку, де жила мама Олі. Пасажирка думала про своє і навіть не поцікавилася, чому він везе її саме туди. Наче він точно знав, куди їм їхати. Це було дивно, хоча Ольга не звернула на цю дивність жодної уваги. Другою дивністю було те, що Сашко не питав про Дмитра.
У Сашка задзвонив телефон, він відповів, сказав комусь, що скоро буде, і відключився.
— Сашко, ти вибач, будь ласка, на тебе, напевно, дівчина чекає. Вийшла, а ти не приїхав, нервує, мабуть. Дивись, щоб молоко не пропало від стресу. Мені так ніяково, що ти нас везеш.
— Олю, перестань, все гаразд.
Вони під’їхали до під’їзду, біля якого вже стояли мама Олі та Ніка з величезним букетом повітряних кульок. Це дуже здивувало Ольгу. Звідки вони могли знати, що Оля приїде саме сюди? Та ще й так рано. Домовлялися ж на після обіду.
Коли машина під’їхала, Анна Володимирівна підбігла і забрала онука, а Ніка допомогла Олі вибратися з машини. Ольга, нічого не розуміючи, дивилася на всіх здивованими очима.
— А як ви тут усі опинилися?
— Я тут живу взагалі-то, — усміхнулася мама.
— А я прийшла подивитися на майбутнього хрещеника, — усміхнулася Ніка, — і привітати подругу з народженням сина.
— А я так, на підстраховці, — засміявся Сашко. — Раптом когось зустріти треба, привезти щось?
Оля крутила головою з боку в бік, розглядаючи присутніх по черзі, і тільки зараз зрозуміла, що вони все знають. Ну або не все, але щось точно знають. І їй раптом стало соромно. І мама, і Ніка, і навіть Сашко багато років тому попереджали і говорили, що Діма зовсім не той, хто їй потрібен. Але кохання іноді творить не тільки дива, перетворюючи дурну людину на розумну, але й навпаки. З Ольгою явно був другий варіант.
— Пробачте мені, мені так соромно, — сказала Оля і заплакала.
Сашко обняв дівчину за плечі і тихенько сказав:
— Не переживай, все ще можна виправити. Іноді всі помиляються. Головне, щоб помилку можна було виправити. Тоді нічого не страшно.
— В тому-то й річ, що я таке зробила, що мою помилку виправити не можна. Я дурепа просто.
— Давайте пройдемо в дім і там поговоримо, — запропонувала Анна Володимирівна. — Недобре посеред вулиці стояти і розмовляти. Ще й з немовлям на руках.
Вони всі разом увійшли до квартири. Артемко солодко спав, і бабуся понесла його в кімнату, де вже стояло дитяче ліжечко. Ольга знову здивувалася.
— Не розумію, ви що, давно готувалися до нашого приїзду?
— Олю, давай пройдемо на кухню, а ми тобі все розповімо. Там є що розповісти. Та й тобі, напевно, теж, — запропонувала Ніка.
Вони розсілися за столом, і Ніка почала говорити.
— Коли мені вчора зателефонували і сказали, що бачили твого Діму з якоюсь панянкою, я, чесно кажучи, не здивувалася, але напружилася. Я спочатку не вірила в це прекрасне перевтілення з нахлібника на турботливого чоловіка і батька.
Ніка побачила, що Оля змінилася на обличчі і зібралася плакати.
— Не вартий він твоїх сліз, подруго, зовсім не вартий. Я зателефонувала Сашкові і попросила його дещо перевірити. У мене були підозри, що з квартирою щось нечисто ще тоді, і я виявилася права. Сашко по своїх каналах з’ясував, що Діма відразу зареєстрував квартиру на своє ім’я. Дивно, що ти на це не звернула уваги, але гаразд. І тут же він з’ясував, що ця квартира кілька днів тому продана. Ми зрозуміли, що Діма зібрався робити ноги разом з твоїми грошима. Сашко задіяв свої зв’язки і…
Ніка замовкла, ніби розмірковуючи.
— Говорити далі чи ні?
