— Мамо, може, спробувати ще раз? — Стьопа дивився на неї зі співчуттям. П’ять років тому вона відкрила свою пекарню, і справи одразу пішли вгору: розширилися, взяли помічників. Андрій весь цей час служив, а потім почалися проблеми, та такі, що не абищо.
Неподалік відкрився магазин, а в тому магазині — здебільшого випічка, тож господар частенько навідувався до Ольги Віталіївни та пропонував купити пекарню. Він казав, що їм двом тут тісно, і пропонував викупити бізнес, бо приватні пекарні нібито доживають свого віку. Чоловік обіцяв заплатити, щоб вона закрилася, або купити обладнання за собівартістю з вирахуванням амортизації. Ольга дивувалася, чому він так хоче її закриття, адже він приїхав набагато пізніше.
Чоловік розсміявся, заявивши, що у нього мережа й обороти, а Ольга заперечила, що їй нема чого боятися, бо її клієнти завжди йдуть до неї. Тоді він назвав її старою каргою і пообіцяв, що вона про це дуже пошкодує.
І ось з того моменту посипалися на її голову та саму пекарню усілякі негаразди: спочатку погрожували помічникам, і двоє злякалися й звільнилися. Їй самій довелося стати за пекаря, потім поруч прорвало трубу, а звинуватили чомусь її, згодом пожежники виписали штраф за сміття, яке невідомо звідки з’явилося біля входу за ніч.
Ольга хапалася за голову, але не здавалася, та якось увечері, коли вона закрила пекарню і йшла додому, її збила машина.
Вона була впевнена, що це невипадково, бо йшла тротуаром, а машин на дорозі не було, водій мітив саме в неї, а потім одразу поїхав. Звісно, знайти нікого не вдалося, у неї були зламані ноги та виникли ускладнення. Лікар сказав, що якщо вона й підніметься, то місяців через чотири, а то й п’ять, тому Ольга змушена була зателефонувати синові, якому до цього нічого не казала….
