Вона попросила його приїхати, все закрити й розпродати, бо працювати все одно зможе дуже нескоро, а якщо все просто стоятиме — тільки розтягнуть. Ох, як же син її лаяв: і що не подзвонила відразу, і що змирилася з тим, що поліція більше не шукає машину.
Потім він узяв відпустку і приїхав, коли Ольга Віталіївна могла пересуватися будинком лише в інвалідному візку. Вони довго сиділи з Андрієм за столом і розмовляли, син наполягав, що треба боротися і шукати винуватців, бо вже зрозумів, хто за цим стоїть.
Ольга хитнула головою і сказала, що не хоче більше боротися, бо їм із тим чоловіком не впоратися. Вона боялася, що постраждає ще й син, тому вирішила просто закрити пекарню і розпродати все, щоб розрахуватися з постачальниками та сплатити штрафи.
Андрія вона попросила лише з’їздити подивитися, чи все там відключено, і забрати її речі, хоча син все ж хотів спробувати поборотися. Але Ольга взяла з нього обіцянку не втручатися, визнавши, що бізнесменка з неї не вийшла.
Андрій сперечатися не став, бо бачив, що мама пригнічена і без кінця ковтає пігулки, тому вирішив допомогти все закрити, а потім умовити маму поїхати з ним до місця його служби. Наступного дня він поїхав у пекарню, де колись допомагав встановлювати техніку, а зараз маленька будівля виглядала гнітюче: все було вимазане фарбою, брудне й похмуре.
Андрій довго стояв, дивлячись на це перетворення квітучої пекарні на закинутий об’єкт за якісь кілька тижнів. Він обігнув будівлю, щоб увійти з чорного входу, і зупинився, побачивши на ґанку бродягу з перев’язаною головою.
Андрій гукнув його, бродяга злякано підхопився, але дізнавшись, що перед ним син господині, помітно розслабився. Він зізнався, що ховається, хоча сам не знає від кого, бо втратив пам’ять і відчуває лише неспокій, ніби якщо згадає, то все стане зрозуміло. ..
