От дивишся на нього, і тепло в грудях відчувається. Браслет був найтоншої роботи, срібний, витий, із блакитним камінням бірюзи. Він злегка почорнів від часу, але все одно виглядав шикарно, а візерунок був досить тонкий і хитромудрий. — Добрий день, мене звати Василь Ігорович, — у дверях з’явився глава сімейства.
— Тату, це моя Даша, знайомтеся. — Здрастуй, Даріє, так ось ти яка, чарівниця. — Чому це? — Зачарувала мого Стасика, тільки про тебе й говорить. — Ой, годі розмов, давайте до столу, — розпоряджалася Лідія Семенівна. — Васю, відкрий вино, а ти, Стасе, увімкни світло яскравіше.
Під стелею засяяла величезна кришталева люстра в кілька десятків свічок, і Даша змогла ще краще роздивитися браслет на руці господині. — Ой-ой-ой! — раптом скрикнула дівчина і притиснула руки до грудей. — Не може бути. Інші подивилися на неї з подивом. — Ти чого? — схвильовано запитав Стас.
— Ну й манери, — з усмішкою протягнула Лідія Семенівна. — Це ж браслет моєї мами, — тихим, але досить суворим голосом сказала Дарина. — Звідки він у вас? — Що значить «твоєї мами», може, це все, що є в цій квартирі, теж твоєї мами? Що за дурниці? Стасику, нехай твоя дівчина стежить за язиком.
— Відповісте, звідки у вас цей браслет? — Це подарунок мого чоловіка, він мені привіз із поїздки Європою, купив у якійсь антикварній крамничці. Що за питання? — Ви розумієте… — Даша випила води, яку їй дбайливо подав Стас. — Я взагалі абсолютно нічого не пам’ятаю про своє минуле, тільки дитячий будинок. Але ось зараз, побачивши браслет, згадала: точнісінько такий самий був у моєї мами, вона мені його подарувала, і я його носила.
Я і маму згадала, все згадала. — Хм… Цікава історія, може, збіг? Уже ми точно його у твоєї мами не крали, — трохи ображено сказала Лідія Семенівна, бо всі ці розмови здалися їй дешевим трюком. — І як же ти його втратила? — Я не пам’ятаю. — От то-то й воно.
— Дашо, а ви вмієте плавати? — несподівано запитав Василь Ігорович, який спокійно попивав вино з келиха. — Ні, не вмію, не знаю; я дуже боюся води, як бачу всякі водойми й річки, зле стає. — Васю, ну що за питання? — Не хотів тобі казати, але таємне стає явним, хоча приховувати особливо нічого. Лідія подивилася на нього здивовано.
— Не з Європи я його тобі привіз, ми тоді з чоловіками вирішили поїхати на кілька днів на риболовлю. Усі речі, які ти мені приготувала для офіційних зустрічей, я залишив у готелі, взяли човни, все спорядження, поїхали рибалити. Ти мені забороняла такі поїздки, ось я і не сказав. Розбили намети, заночували, випили — ну, сама розумієш, а вранці прокидаємося від страшного крику: «Дашо, Дашо, ти де?». І берегом бігає жінка.
Дарина дивилася на нього в усі очі. — Моя мама? — Виходить, так, а на березі сидів якийсь хлопчисько, весь трусився. Поруч лікарі, рятувальники, поліція; ми вийшли, запитали, що й до чого. Сказали, хлопчисько у воду поліз, а плавати він взагалі не вмів, і почав тонути…
