— Ще б пак! — захоплено відповів Ілля. — Я ніколи нічого подібного не бачив. Та у вас тут усе за один раз і не передивишся. Усе так круто, цікаво.
— Найцікавішого ти ще не бачив, — сказав Дмитро. — Приїжджайте з мамою до мене частіше. Я вам таке покажу. Упевнений, вам сподобається.
Ілля питально подивився на матір. Вона суворо сказала синові:
— Подивимося на твою поведінку.
Незабаром Іллю відправили спати, а Варвара з Дмитром до самого світанку сиділи біля мангала, в якому чоловік підтримував вогонь, і розповідали одне одному свої непрості історії життя.
Було близько шостої ранку, і Варвара міцно спала, коли її розбудив дзвінок телефону. Номер того, хто дзвонив, був їй незнайомий, але вона вирішила відповісти.
— Варечко, це ти? — запитав літній жіночий голос. — А це тітка Зіна, сусідка Антоніни Степанівни. Я чого дзвоню тобі, дитинко? Тоня в мене ключі від квартири залишила, сказала тобі віддати.
Варвара спросоння насилу розуміла, що говорить їй літня жінка. Нарешті зібралася з думками і запитала:
— Тітко Зіно, а чому Антоніна Степанівна мені не подзвонила? Я зараз її наберу.
— Стій, дитинко, — зупинила її старенька. — А тобі хіба з лікарні не дзвонили?
— Ні, а що таке? — відчувши щось недобре, запитала Варвара.
— Варечко, так адже немає більше нашої Антоніни Степанівни… — заплакала в слухавку пенсіонерка. — Вчора ще я з нею розмовляла, все було добре. Вона сказала, що терпимо почувається, настрій бадьорий, до операції готується.
— То що ж трапилося? — не витерпіла Варя.
— Увечері вона ще раз мені зателефонувала, — сказала тітка Зіна. — Поскаржилася, що син приходив до лікарні, сказав, що хотів зібрати документи для оформлення спадщини, і дізнався, що мати вже переоформила квартиру на онука. Так сильно сварив її, що в неї серце розболілося. Так їй погано стало, що вона мені подзвонила і сказала, що чує — не доживе до операції. Сказала, щоб ключі тільки тобі віддала, а не синові. А через пів години я їй дзвоню, а вона слухавку не бере. Я в лікарню подзвонила, мені сказали, що померла вона.
Варвара заплакала. Ілля прокинувся і перелякався, покликав Дмитра. Варя розповіла, що померла Антоніна Степанівна. Усі троє швидко зібралися і поїхали в лікарню дізнатися, коли забирати тіло для похорону.
Варварі як родичці покійної видали документи, необхідні для поховання. Тепер жінці треба було зайнятися похороном. Дзвонити чоловікові вона не збиралася: занадто сильно злилася на нього. З лікарні Варя попросила Дмитра заїхати в банк. Але той ще не працював. Варвара подякувала Дмитру, що довіз їх, і сказала, що вони залишаться біля банку, чекатимуть, поки він відкриється.
— А вам обов’язково потрібно потрапити туди сьогодні? — запитав чоловік…
