— Ми вже знайшли місце, — відповіла дружина. — Але я не хочу тобі говорити. Це тимчасове місце. Ось як влаштуємося на постійне, я можу повідомити тобі адресу, якщо тобі це буде цікаво.
— Ну все, пожартувала й досить, — роздратовано сказав Михайло. — Твій жарт затягнувся до непристойності.
— А я не жартую, — спокійно сказала Варвара. — Післязавтра рано-вранці ми переїжджаємо. Поїхали б і завтра, та речі ще не упакували.
Михайло почервонів. Він ніяк не міг зрозуміти: знущається з нього його покірна терпляча дружина чи насправді її терпець увірвався і вона вирішила піти від нього? Але хай там як, він вирішив поставити Варвару на місце. Зі злістю подивившись на дружину, він сказав:
— Та ти по життю ніхто. Усім, що в тебе є, ти зобов’язана мені. Йди, якщо вирішила, але знай: не мине й місяця, як ти приповзеш до мене зі своєю авоською, а я ще подумаю, чи пускати мені тебе додому.
Він перевів обурений погляд на сина.
— Не чекав я від тебе, синку, що ти станеш на бік матері. Мужика з тебе ростив, а ти разом із нею проти батька рідного пішов. Подумай гарненько, перш ніж іти. Я ж можу розсердитися і вас обох назад не прийняти.
Ілля опустив очі. Йому не хотілося сваритися з батьком, але й жодних теплих почуттів хлопчик до нього не відчував. Давно зрозумів, чому мати так рідко усміхається, а сам він вічно носить свій одяг майже до стану лахміття. Та й дуже шкода було Іллі свою маму, адже вона така хороша, заслуговує на те, щоб бути щасливою. Але в її житті немає нічого, крім важких турбот і проблем. І все б нічого, якби хлопчик до своїх п’ятнадцяти років не зрозумів, що гроші в сім’ї є, і гроші чималі. Тільки ось мати чомусь ними розпоряджатися не може.
Нарешті настав день судового засідання. Михайло дуже відповідально підготувався до нього. Він найняв дорогого адвоката й увійшов до зали суду, твердо впевнений, що сьогодні перемога буде за ним.
Перша несподіванка чекала на нього тоді, коли він побачив Варвару. Вони не зустрічалися відтоді, як жінка із сином зібрали речі й переїхали в підсобку квіткового магазину. Михайло не впізнав свою дружину. Вона була такою ж молодою і красивою, як шістнадцять років тому, коли вони тільки одружилися. Кудись зник землистий колір обличчя, не залишилося й сліду від темних кіл навколо очей. Тужливий, вічно змучений і втомлений вираз обличчя змінився на радісний і безтурботний.
«Рисується, — з насмішкою подумав Михайло. — Показує, як легко й добре їй живеться без мене».
Його адвокат теж був здивований. Він звик до того, що на шлюборозлучних процесах жінки зазвичай напружені, перелякані. Такий стан був цілком зрозумілий адвокату. Жінки дуже боялися через те, що чоловіки можуть вимагати залишити з ними дітей, а ще вони зазвичай переживали за те, як суд розділить нажите під час шлюбу майно та банківські рахунки сім’ї. Але виявилося, що Варвару ні перше, ні друге абсолютно не турбує.
Чим більше Михайло і його адвокат дивилися на Варвару, тим сильніше танула їхня впевненість у тому, що вони виграють суд. А жінка взагалі на них не дивилася. Здавалося, що думками вона взагалі була дуже далека від сьогоднішнього процесу.
Несподівано Михайла обпекла думка, що Варвара могла завести собі нового чоловіка. Це відкриття вразило його як грім серед ясного неба. Раніше він і припустити такого не міг. Завжди був твердо впевнений, що дружина йому вірна і ніколи ні до кого не піде. А зараз він дуже засумнівався в цьому і раптом чітко відчув, що не хоче, щоб у його дружини з’явився інший чоловік.
Михайло нахилився до свого адвоката й тихо, щоб ніхто не чув, сказав:
— Я передумав. Я не хочу з нею розлучатися. Зробіть так, щоб наш шлюб зберігся.
Адвокат із подивом подивився на свого клієнта. Ще годину тому Михайло переконував його, що розлучення має завершитися повним розгромом дружини. Їй не повинно дістатися ні частини його бізнесу, ні жодних крихт із його банківських рахунків. А ще він увесь час твердив адвокату, що той зобов’язаний довести: у Варвари абсолютно немає коштів, на які вона зможе піднімати сина. Але тепер плани Михайла різко змінилися. Він зрозумів, що не просто не хоче поступатися своєю дружиною іншому чоловікові. Він не хоче, щоб вона йшла від нього.
— Ну, не знаю, — із сумнівом протягнув адвокат. — Я готувався до іншого результату справи. Але раз ви передумали, тепер доведеться просити суд про перенесення засідання у зв’язку з новими обставинами.
— Просіть. Робіть, що хочете, — розпалився Михайло. — Але я хочу, щоб дружина повернулася додому.
Але суддя зовсім не поспішала переносити засідання. Вона зажадала, щоб сторони окреслили свої позиції у справі. Перше слово надали Варварі. Вона сказала суду, що в неї немає жодних претензій до чоловіка. Чесно розповіла, що Михайло завжди багато заробляв в автосервісі, який колись був відкритий її стараннями. Але тут же обмовилася, що вона не претендує ні на частину бізнесу, записаного на чоловіка, ні на частину його накопичень. Пояснила це тим, що сама непогано заробляє і для неї дуже важливо якомога швидше розлучитися з чоловіком.
Варвара додала:
— Ваша честь, я дуже добре знаю, що мій чоловік дуже болісно ставиться до всього, що стосується грошей. Якщо я попрошу поділити рахунки, якщо я захочу отримати аліменти на сина, мій чоловік зробить усе, щоб затягнути суд на довгі місяці, якщо не роки. Він не зможе розлучитися з грошима. Тому я добровільно відмовляюся від реальних претензій і готова розлучитися, нічого не вимагаючи.
Суддя здивовано подивилася на жінку, а потім надала слово адвокату Михайла. Той сильно здивував суддю і всіх присутніх, коли повідомив, що Михайло гарненько подумав і вирішив, що ніколи й нізащо не дасть розлучення гаряче коханій дружині і не відмовиться від сина.
Суддя усміхнулася і промовила, дивлячись на Михайла:
— Гаряче коханих людей не обмежують у коштах так сильно, як робили це ви. Вашій дружині не вистачало грошей на те, щоб спокійно вести господарство, а ваш син змушений був роками носити один і той самий одяг, хоча дітям і підліткам доводиться часто купувати нові речі, адже вони швидко ростуть.
— Я був неправий, Ваша честь, — гаряче покаявся Михайло, вставши й віддано подивившись в очі судді. — Я все усвідомив, і тепер у нашій сім’ї все буде по-іншому, клянуся.
— Багатообіцяюча заява, — суворо подивилася суддя на Михайла. — Ви готові просто сьогодні переказати на особистий рахунок дружини половину тих коштів, що лежать на вашому банківському рахунку?
