Михайло помітно змінився в особі, приклав руку до лівого боку, згідно кивнув головою.
Суддя перевела погляд на Варвару.
— Скажіть, якщо ваш чоловік виконає свою обіцянку і поділить свої накопичення порівну, ви готові зберегти шлюб?
— Ні, Ваша честь, — встала зі свого місця Варвара. — Ми із сином місяць жили одні й відчули, яке прекрасне життя. Так, нам іноді не вистачало грошей, але все найнеобхідніше в нас було, і ми були щасливі. Якщо доводиться обирати між грошима чоловіка і щастям, то я обираю друге, і мій син теж.
— І все-таки подумайте кілька днів, — сказала суддя й оголосила: — Судове засідання відбудеться 10 червня.
Усі встали, загомоніли, а стурбований рішенням дружини Михайло підійшов до неї.
— Варе, що за фокуси? — невдоволено запитав він. — Тобі завжди не вистачало грошей. Ти мало не щодня дорікала мені в тому, що я мало даю тобі на витрати, називала мене скнарою і жаднюгою, а тепер, коли я вирішив майже все віддати тобі, у тебе з’явилися нові претензії.
— Мішу, я колись зробила серйозну помилку, коли вийшла за тебе заміж, — з легкою усмішкою сказала Варвара. — За цю помилку мені довелося заплатити довгими роками життя в бідності. Я б і далі терпіла, але в мене за сина серце кров’ю обливалося, а зараз подивися на нього.
Варвара перевела погляд на сина, повний любові й гордості за підлітка.
— Мішу, ти бачиш? — вкрадливо запитала вона. — Скажи, ти бачиш, як він виглядає? Я працюю на двох роботах, Ілюша теж підробляє. Він тепер і одягнений не гірше за однокласників, і в кой-то віки в нього з’явилися кишенькові гроші. Він став впевнено почуватися, і я натішитися ним не можу. Не хочу повертатися в ту похмуру обстановку, що ти створив удома. Давай розлучимося по-доброму. Залиш усі гроші собі, але відпусти нас. Нехай суддя на наступному засіданні винесе рішення про розлучення, а гроші ми самі заробимо.
Михайло насупився. Він ні на секунду не повірив у щирість дружини. Роздумував, у які ігри вона грає. Може, хоче, щоб він дав їй не половину грошей, а більше?
— Ну, говори, — запитав чоловік. — Скільки ти хочеш? Я до завтра подумаю. Може, і погоджуся.
Варвара нічого не відповіла. Вона й раніше знала, що все на світі чоловік вимірює тільки грошима, але не очікувала, що до такої міри. Вона кивнула синові, і вони мовчки пішли на вихід із зали засідань.
Пониклий Михайло теж повільно пішов на вулицю. Біля самого виходу все було незвично жвавим і загадковим.
— Михайле Володимировичу, — прошепотів його адвокат. — Ви не уявляєте, яку інформацію я розкопав. Можливо, ви засмутитеся, але зате в нас у руках тепер є потужний інструмент тиску на вашу дружину. Виявляється, у неї є чоловік, який надає їй спонсорську допомогу. Ми можемо виставити її перед суддею в непривабливому світлі й довести, що це погано впливає на сина.
Михайло зблід. Він сам не очікував від себе, що новина про нового обранця дружини так боляче вразить його. Він завжди вважав, що найголовніше в житті — це гроші, а сьогодні в одну мить зрозумів, що найголовніше — це все-таки люди, людина.
Погано міркував, що з ним коїться. Майнула навіть думка, що він готовий віддати все, що залишилося з ним. Але він тут же обірвав себе. Таку ціну за своє бажання зберегти сім’ю він усе-таки не готовий був заплатити.
— Мені треба подумати, — нерішуче сказав він. — Занадто багато інформації разом. Трохи розберуся і ввечері вам передзвоню.
Адвокат розчаровано подивився йому вслід. Така лінія нападу вибудовувалася, а його нерішучий клієнт дав слабину.
Варвара із сином поверталися до свого убогого житла у квітковому магазині. Жінка ні на секунду не вірила ні в благородний намір чоловіка зберегти сім’ю, ні в те, що він готовий віддати їй половину накопичень, ні навіть у те, що він розуміє, що робить. Вона була впевнена, що Михайло діє імпульсивно, намагаючись по максимуму виграти, але не розуміючи до кінця, чого хоче. Усі 16 років, що Варвара була одружена з Михайлом, усі серйозні питання сім’ї вирішувала вона. Чоловік завідував тільки бізнесом і фінансами. Усе інше, включно з питаннями побуту, здоров’я дружини, сина і навіть його самотньої старенької матері, чоловіка абсолютно не цікавило.
— Мамо, взагалі-то мені не хочеться повертатися до тата. А ти як вважаєш?
Він боявся, що її можуть переконати солідні накопичення батька. Ілля не засуджував матір. І якби вона вирішила повернутися, він повернувся б із нею. Він чудово розумів її. Усе життя Варвара тягнула сім’ю на собі, встигаючи латати фінансові діри в сімейному бюджеті. Адже час від часу доводилося робити великі покупки, міняти телевізор, холодильник, оновлювати застаріле обладнання, користуватися транспортом. І на все це були тільки гроші із заповітної скриньки. Жодних додаткових коштів батько ніколи не виділяв ні на що.
Ілля розумів, що його мама сильно втомилася за роки життя з батьком. А його гроші, потрапивши вони до неї в руки, могли б дати їй можливість перепочинку. Вона могла б не тільки відпочити, а й приодягнутися. Сім’ю вони за два місяці приодягли, а Варвара так і ходила в речах, яким було по п’ять і більше років. За роки життя з чоловіком вона навчилася бути дуже ощадливою і могла носити одну й ту саму спідницю або сукню доти, доки вони остаточно не втрачали свого первісного вигляду й кольору.
Варвара з усмішкою подивилася на сина й обійняла його.
— Синку, не для того ми з тобою переїжджали, щоб тепер змінювати рішення, я добре все обміркувала і ні хвилини не шкодувала про своє рішення. Просто зрозуміла, що робити це потрібно було ще років десять тому.
Ілля зрадів, підбадьорився і промовив:
