— Давно на природі був? Хочеш на шашлики?
— Ну а хто ж не хоче на шашлики? — відповідально запитав Ілля. — Особливо якщо вони ще й на природі.
— Тоді я вас із мамою запрошую завтра до себе на дачу, — сказав Дмитро, тепло подивившись на Варвару.
— Мамо, поїхали, — попросив хлопчик матір. — Ми так давно з тобою не відпочивали.
— Якось незручно, — зніяковіла Варвара, дивлячись на Дмитра. — Ми так мало з вами знайомі, а вже стільки клопоту вам завдали.
Найближчого вихідного Варвара із сином побачили дачу — але це чоловік назвав свій будинок дачею. Для Варі із сином це був справжній палац. Компактна триповерхова будівля з білого каменю розташовувалася за красивим кованим парканом. Зелене подвір’я потопало у квітах, а вздовж доріжок стояли невисокі гарні світильники, які в темряві освітлювали ділянку і робили її схожою на чарівну планету.
Вони дивилися, немов у кіно і на картинках. Вони зі здивуванням розглядали все, що тут було, а Дмитро охоче пояснював підлітку, як влаштовані маленькі фонтанчики на його ділянці, як пройти з ділянки до водойми, яка поблискувала гладкою водною поверхнею метрів за сто за парканом, і чому ворота відчинилися без пульта, коли машина під’їхала до них.
Оглянули ділянку і будинок зовні, і Дмитро повів гостей у будинок. Показав велику кімнату, де мати з сином ночуватимуть після шашликів, і вирушив на кухню по м’ясо, запропонувавши гостям самостійно обстежити будинок і дозволивши заходити в будь-які кімнати. Варвара стала розбирати сумку з речами і дивитися, як вони влаштуються з сином на ніч, а Ілля кинувся обстежувати будинок.
Він переходив із кімнати в кімнату, доки не натрапив на зачинені двері, які ніяк не піддавалися. Але хлопчина добре пам’ятав, що господар дозволив входити в усі приміщення, тому, трохи попрацювавши над вхідним замком, він проник і в зачинену кімнату. Зайшов і відразу зрозумів, що вторгся в чужу таємницю.
По всьому було видно, що це була дитяча кімната. На столі в чорній рамці стояла велика фотографія, на якій були вродлива жінка, дуже схожа на маму Іллі, і хлопчик приблизно його ж віку. Іллі вже доводилося бачити такі рамки, і він зрозумів, що жінки і хлопчика немає в живих. А ще він швидко зрозумів, що вони сім’я Дмитра, тому що в кімнаті були ще кілька фотографій, на яких господар будинку був разом із цією красивою жінкою і хлопчиком.
Ілля обійшов усю кімнату, роздивився іграшки, піаніно, книжкову шафу і купу малюнків. Потім вимкнув світло і почав зачиняти замок. Але як він не старався, зачинити двері ніяк не виходило. Ілля швидко прийшов до матері й розповів, що він потрапив у кімнату, куди не слід було б заходити. Хлопчик був дуже засмучений.
Варвара засмутилася ще сильніше, адже син не просто проник у зачинену кімнату. Він зайшов у місце, яке для господаря будинку було святим. Туди не було входу стороннім.
— Ілля, як ти міг? — із болем у голосі неголосно вичитувала синові Варвара. — Що ми скажемо Дмитру? Ти розумієш, що ти вторгся на його особисту територію? Є межі, яких у жодному разі не можна порушувати.
— Мам, але я ж не знав, — ледь не плачучи виправдовувався Ілля. — Я думав, це звичайна кімната. Звичайні кімнати не замикають на ключ.
Відразу було зрозуміло, що Ілля не вміє брехати. Варвара засмучувалася все сильніше, а в її голосі вже звучали сльози. Вона розуміла, що зараз їй доведеться піти і про все розповісти Дмитру, і уявляла, як сильно він засмутиться, дізнавшись, що накоїв Ілля. Вона зібралася йти шукати Дмитра, повернулася до дверей і завмерла. Чоловік стояв у дверному отворі, спершись об нього, і з сумною посмішкою дивився на Іллю. Він чув.
— Тільки, Варе, даремно ви сварите сина, — сумно посміхнувся господар будинку. — Я ж сам сказав, що можна заходити в усі кімнати. Чесно кажучи, не думав, що він зуміє відкрити замок. Але мій шибеник теж був таким. Вічно залазив туди, куди йому не дозволяли. Так що не варто сварити Іллю. Цікавість у хлопчаків у крові.
— Все одно дуже некрасиво вийшло, — сказала Варвара. — Вибачте, будь ласка, Дмитре.
— Усе гаразд, — заспокоїв усіх чоловік. — Мийте руки. Поки спустимося, шашлики будуть готові.
Шашликами насолоджувалися, сидячи в альтанці саду, біля якої весело дзюрчав невисокий водоспад альпійської гірки. А коли поїли, Дмитро запропонував прогулятися берегом озера, де й розповів гостям про свою сім’ю.
Його дружина була музикантом, грала в симфонічному оркестрі. Син пішов її стопами і навчався грі на фортепіано. Вчителі вважали, що у хлопчика талант. Деякі пророкували йому світову славу. Того дня 13-річний син Дмитра, Антон, мав виступати зі звітним концертом. Дружина чоловіка повезла сина на своєму автомобілі, а на перехресті її машину підрізав лихач. Уникаючи удару, вона невдало вивернула кермо і потрапила під фуру, що проїжджала сусідньою смугою. Вона і син загинули миттєво.
— Відтоді минуло п’ять років, — сумно посміхнувся Дмитро. — А я ніби й не живу. Разом із дружиною і сином і моє життя закінчилося. — Він трохи помовчав і продовжив, дивлячись на Варвару: — Варе, а коли ми з вами вперше зустрілися в Антоніни Степанівни, я був вражений тим, наскільки ви схожі на мою дружину. І не тільки зовні. Голос, манери — такий самий благородний спокій. Мені дуже захотілося подружитися з вами. А потім мені Антоніна Степанівна такого про вас понарозповідала, що я перейнявся до вас величезною повагою.
Чоловік перевів погляд на Іллю.
— Як тобі в мене, сподобалося?
