— За нами погоня! Ти ж сказав, що немає хвоста! Ми повинні від них відірватися! — несамовитим голосом горлав Андрій, відмінно граючи роль водили, який з’їхав з глузду.
— Немає за нами ніякої погоні! Зупинися! Висади мене! — верещав Стас, закривши обличчя руками і проклинаючи ту хвилину, коли сів у це таксі.
Через кілька хвилин машина зупинилася, і Стас вискочив із неї як ошпарений і кинувся навтьоки подалі від чокнутого таксиста. Злива шмагала його по обличчю, вітер куйовдив волосся, а Стас біг світ за очі, аби тільки подалі від моторошної машини та її не менш моторошного господаря.
— Біжи, Стасику, біжи! — засміявся Андрій і поїхав у бік будинку Лізи. Його місія була закінчена.
Коли Стас зупинився й озирнувся, то виявив, що перебуває на якомусь пустирі. З жахом зрозумівши, що не знає, в який бік йому йти, Стас побрів у пошуках заправки або чогось такого, де є люди. Шлях на нього чекав довгий, адже Стас був за містом.
А в будинку Лізи були справжні веселощі. Це Андрій у фарбах розповідав, як прокатав її чоловічка нічними вулицями.
— А погодка не підкачала, додала антуражу. Тепер Стасик буде довго черпати з цього випадку акторське натхнення, — додав Андрій.
Вони довго сміялися, і їм зовсім не хотілося спати. Андрій допоміг Лізі зібрати речі чоловіка у величезні валізи, змінив замок у дверях і поїхав, пообіцявши відвідати її вдень в офісі. Ліза вперше за довгий час відчувала потужну підтримку, і це їй подобалося. Вона не розуміла, як могла попастися на гачок такої нікчемної людини, як Стас.
Вона лягла спати й, на диво, швидко заснула. Вранці від смутку Лізи не було й сліду. Вона почувалася оновленою і навіть одягла свій найкращий костюм. Потім, виставивши речі чоловіка за поріг, Ліза зачинила двері новим ключем і поїхала подавати заяву про розлучення. Секретарка суду здивувалася, дивлячись, з яким легким серцем і посмішкою на обличчі Ліза писала ту заяву.
Через годину після відходу Лізи в під’їзд її будинку завалився виснажений, брудний і злий Стас, який сподівався відігратися на дружині за свої невдачі. Але яке ж було його здивування, коли замість теплої зустрічі він побачив виставлені перед дверима валізи, поверх яких лежав конверт.
— Здуріла, чи що? — зло видихнув Стас і спробував відчинити вхідні двері.
Але не тут-то було. Ключ не підходив до замка. Штовхнувши двері брудним черевиком, Стас перевів погляд на конверт. Він відкрив його. Всередині лежала записка і телефон. Пробігши очима по рівних рядках, Стас зблід.
«Стасе, я все знаю про Мілу і тебе. Я з тобою розлучаюся. Можеш повертатися у свою кімнатку. Сподіваюся, ти знайдеш когось кращого, а не таку стару, як я».
— Та як вона дізналася?! Могла б і грошей залишити! — вигукнув Стас. Та так голосно, що із сусідніх дверей загавкав собака.
Стасу нічого не залишалося, як забрати валізу і йти туди, звідки прийшов. По дорозі його осяяло. У нього ж є Міла! Вона-то і прихистить його, та ще й щаслива буде. Надихнувшись цією думкою, Стас сів на автобус, бо їхати на таксі він побоювався.
Абияк піднявшись на п’ятий поверх, Стас постукав, сподіваючись побачити щасливе обличчя подруги. Міла відчинила і холодно запитала:
— Чого тобі?
— Ти не хочеш запитати, чому я виглядаю як бомж? Зустрічай, я пішов від дружини, — посміхнувся Стас і спробував увійти.
Але Міла не пустила.
— Правда? Сам пішов? — глузливо запитала вона.
— Так, пішов я від своєї старої.
— Ти від дідуся пішов і від бабусі пішов. Тож котись, Колобок, і від мене теж! — сміючись, вигукнула Міла і зачинила двері перед самим носом Стаса.
Стас же ошелешено дивився на зачинені двері й не розумів, що сталося, і навіть ущипнув себе про всяк випадок. Було боляче, значить, це не сон, хоча йому дуже хотілося в це вірити. І знову спіймавши облизня, горе-коханець почав спускатися сходами, грюкаючи валізами.
У цей час йому зателефонували.
— Слухай, Стасе, тут така справа, — сказав режисер. — Замовнику не сподобалася твоя гра, і він розриває з тобою договір. Як розраду пропоную тобі зйомку в масовці.
— Як же так? Що це за доля в мене така? — запитав укінець добитий невдачами Стас.
Але йому не відповіли. У слухавці лунали лише гудки. І невтямки Стасу було, що це не доля постаралася дати йому те, на що він заслужив, а ошукана ним дружина.
Через два місяці Ліза була вільною жінкою, яка нарешті знайшла своє кохання. Стас же залишився біля розбитого корита, не отримавши від Лізи ні копійки. Так вирішив суд, коли вона надала докази зради чоловіка і того, що втратила через нього свою дитину. Стас був пригнічений і поїхав у своє місто. Подальша його доля була невідома. Та Ліза і не цікавилася. Її серце зайняв інший, гідний і чесний чоловік, якого вона знала все життя.
— Твій Андрій такий класний, справжній чоловік, не те що цей Стас, — радісно щебетала Сонечка. — Ми із Зоєю так за тебе раді.
— Це правда? — запитала Ліза і повернулася до своєї суворої подруги, яка ніколи не приховувала своєї думки…
