— чомусь пошепки запитала Сонечка.
Ліза випросталася, стиснула ківі так, що з нього потік сік.
— На ківі у Стаса алергія. Навіть у руки боїться його брати. А ще в мене є план. — Ліза повернулася до Зої і сказала: — Їсти хочу. Я голодна як вовк.
Та ахнула і зробила те, чого від «залізної» Зої ніхто й ніколи не очікував — вона заплакала.
— Нарешті ти повернулася, Лізо. Більше не лякай мене так, — тихо сказала Зоя й обійняла подругу.
Після обіду Ліза насамперед вирушила в салон краси, щоб привести себе до ладу. Нове життя потрібно було зустріти красивою. До того ж Стас не повинен був здогадатися, що Ліза все про нього знає.
«Я не стану говорити йому про дитину, — подумала вона, коли майстриня наносила фарбу їй на волосся. — Адже йому все одно. Він лише зрадіє тому, що сталося. Ну, тримайся, чоловіче».
Із салону Ліза вийшла помітно посвіжілою і впевненою в собі молодою жінкою. Для початку вона здала назад дорогий антикварний годинник.
— Мій чоловік помер, — відповіла Ліза на німе запитання власника крамнички. — Заберіть годинник, я на нього дивитися не можу.
— Співчуваю вам, — співчутливо промовив дідусь і мовчки повернув гроші.
Ліза не відчувала провини за те, що так сказала. Адже, по суті, Стас для неї справді помер як чоловік і людина, яку вона так кохала.
Тепер потрібно було зустрічати чоловіка-зрадника і зібрати всю свою волю в кулак, щоб не вдарити з усієї сили по його пещеному обличчю. Ліза не хотіла готувати для Стаса, як робила це раніше, з любов’ю і радістю. Вона просто замовила обід із ресторану і накрила на стіл, не забувши додати в салат трішки «секретного інгредієнта» — ворсинок від шкірки ківі.
І ось у дверях повернувся замок, і в передпокій бадьоро впурхнув Стас.
— Люба, я вдома!
— Привіт, — спокійно сказала Ліза, насилу стримуючи гнів, що так рвався назовні.
Вона раптом по-іншому поглянула на свого чоловіка. Він справді був гарний, але його очі були холодні, погляд чіпкий і оцінювальний, а посмішка штучна, як квіти на могилі. Начебто вона й була, ця посмішка, але якась нежива. Як вона раніше цього не помічала? І правда, люди кажуть, що любов сліпа. А зараз Ліза прозріла і була рада цьому.
Ліза на мить згадала Андрія, його усмішку і те, як він щиро був їй радий, а очі променилися від радості зустрічі. І хоча Андрій багато в чому поступався Стасу в зовнішності, але було в другові дитинства щось рідне і прекрасне. Що саме, Ліза поки не могла зрозуміти.
Від думок її відволікли слова чоловіка:
— Нічого собі, скільки всього ти приготувала, люба! Я такий голодний. А скільки працювати доводилося, ти не уявляєш, я так виснажений.
Від його відвертої й нахабної брехні Лізу навіть пересмикнуло. Її буквально нудило від чоловіка.
А той, перевдягнувшись і помилувавшись своїм відображенням у дзеркалі, додав:
— Завтра в мене дуже важливі зйомки. Від них залежить подальша моя кар’єра. Якщо я сподобаюся режисерові, то мені дадуть другорядну роль у серіалі. Гратиму французького графа Ловеласа, уявляєш? Я вже й контракт на рекламу підписав. Платитимуть великі гроші. А ще там неустойка вдвічі більша, але це не важливо. Адже я готовий явити себе світові! Коротше, люба моя, мої справи йдуть угору. А що ти мовчиш? Скажи що-небудь.
Ліза натягнуто посміхнулася, розуміючи, що Стасу й діла немає до їхньої річниці, яка їй самій тепер була огидна.
— З тебе вийде чудовий ловелас, любий. Тим паче граф, — посміхнулася Ліза, згадавши, що годинник, який вона раніше хотіла подарувати чоловікові, теж належав графу. — Оце збіг.
— Дякую! — задоволено озвався Стас і взявся за салат.
Ліза з цікавістю дивилася, як чоловік поглинає їжу, і чекала, коли настане ефект. Але минуло пів години, і нічого не сталося.
«Треба буде завтра побільше ворсинок йому насипати в сніданок», — подумала Ліза і взяла ківі з тарілки.
Стас злякано подивився на Лізу, а потім на фрукт і ображено заявив:
— Навіщо ти це купила? Ти ж знаєш, що мені ківі не можна їсти.
Ліза подивилася на Стаса з безневинним виглядом і прощебетала:
— А я й забула зовсім, любий. Якщо тобі не можна, не їж. Але мені-то можна, а я ківі люблю. Вибач, нічого не можу із собою вдіяти.
І з цими словами вона смачно з’їла зелений ароматний кружок. Стас втратив дар мови, він не впізнавав дружину. Вона стала жорсткішою, вільнішою і красивішою.
«Клята стара», — подумав він.
А «стара», поправивши нову зачіску, яка шалено їй пасувала, взяла сумочку, окинула нарочито бешкетним поглядом чоловіка і сказала:
— Ми з дівчатами їдемо кататися на орендованій яхті. А ти відпочивай, адже ти так виснажений.
Стас теж хотів на яхту. Але він не міг зізнатися у своєму обмані, тому йому нічого не залишалося, як залишитися вдома, поки Ліза добре проводитиме час із друзями.
— Міло, мій дружина з’їхала з глузду, — скаржився він коханці телефоном. — Уявляєш, вона принесла додому ківі. А зараз вона катається на яхті й попиває шампанське без мене.
— Бідненьке моє зайченя, — проспівала Міла ніжним голоском. — Давай зустрінемося, погуляємо, сходимо в ресторан.
— Було б непогано, але я не можу так ризикувати, — занив Стас. — А раптом мене впізнає хтось зі знайомих дружини? Та й із фінансами в мене зараз сутужно. Зі спільного сімейного рахунку брати зараз небезпечно, та й взагалі…
Міла зрозуміла, до чого хилить Стас, а тому поспішила його заспокоїти:
