— Не хвилюйся, милий, можна сходити в ресторан, що на околиці міста. Мені на іменини подарували пристойну суму, тож я заплачу.
— Я їду, — коротко сказав Стас і поспішив до гардероба.
Уже через пів години він із коханкою сидів за столиком ресторану й весело базікав про те про се.
— Коли ти скажеш дружині про мене? — раптом запитала Міла.
— Ось заплатять мені за рекламу купу грошей, тоді я їй подам на розлучення, — відповів Стас. — А поки доведеться тобі потерпіти.
Міла скорчила невдоволену гримасу:
— Але ти обіцяв! Ти казав, що вже в процесі розлучення.
Ці слова вона вимовила так голосно, що гості ресторану подивилися на їхній столик. І тут сталося те, чого Стас так боявся.
— Стасе, а де Ліза? — гукнув чоловічий голос.
Стас повільно обернувся і побачив колегу дружини, у якого одного разу вони були на ювілеї.
— Чого… кого… це саме… — Стас почав заїкатися і почервонів, як помідор. — Ліза з подругами відпочиває, а ми з моїм агентом обговорюємо кастинг. На роль у серіалі готуюся, знаєте.
— Зрозуміло, не буду заважати, — сказав колега. І хотів було йти, як раптом Стас схопив його за рукав піджака.
— Можливо, ви не так зрозуміли ситуацію, — запинаючись, виправдовувався Стас. — Ця дівчина мені ніхто. Просто зустрілися по роботі.
— Це ваша справа, — сухо сказав колега і пішов за свій столик.
Тепер за Стасом і його супутницею з цікавістю спостерігав весь зал, а Міла була ображена до глибини душі словами коханого чоловіка. Вона не очікувала від Стаса такого боягузтва, але промовчала, бо кохала його і вірила, що одного разу вони будуть разом, а його зла стара дружина, про яку Міла знала тільки з його слів, нарешті відпустить його на волю.
— Ходімо звідси, — запропонував Стас. — Посидіти спокійно не дадуть.
— Я додому хочу, — тихо сказала Міла, стримуючи сльози.
Усю дорогу вони їхали мовчки, і кожен думав про своє. Стас хвилювався про те, що скаже колега дружині, а Міла — чи правильно вона чинить, що зустрічається з одруженим чоловіком. Вона подивилася на золотий браслет зі смарагдами, який шалено їй подобався, і заспокоїлася. Їй здавалося, що тільки люблячий чоловік може збирати гроші, відмовляючи собі у всьому, щоб купити такий розкішний подарунок. Адже саме так розповідав їй Стас.
Коли машина під’їхала до під’їзду, де жила Міла, Стас запитав:
— Може, я загляну на годинку?
— Ні, я щось втомилася, — тихо відповіла Міла. — Давай завтра ввечері зустрінемося.
Стас капризно насупився. Він з дитинства не звик, щоб йому відмовляли.
— Ой, не можу я завтра. У мене важливі зйомки цілий день. Шалені гроші платять, між іншим.
— Ой, гаразд, якщо що, дзвони.
Міла кивнула й пішла. А Стас поїхав додому до нелюбої дружини, яку вже ледве терпів. З нею його тримали тільки гроші й та безтурботне життя, що самотужки було йому недоступне.
Був пізній вечір, коли Стас повернувся додому. Він очікував, що його, як зазвичай, зустрінуть апетитні аромати з кухні, а Ліза знову огорне його ніжною турботою. Але, на його подив, нічого такого не було. Його ніхто не зустрічав біля дверей, а квартира була занурена в темряву. На кухні не було й натяку на їжу, а Ліза спала впоперек ліжка, підім’явши під себе всю ковдру. Спіймавши облизня, Стас влаштувався на дивані у вітальні. Спав він погано, то й діло прокидаючись від жахіть, в одному з яких Ліза раптом обернулася Мілою і страшним голосом, що пробирав до мурашок, сказала: «Ти звільнений».
Вранці Стаса ніхто не розбудив, а тому він добряче спізнювався. Коли він, сонний, увірвався на кухню, щоб нашвидкуруч перекусити, Ліза вже снідала.
— Ти чому мене не розбудила? — загорлав Стас.
Ліза скорчила безневинне личко і прощебетала:
— Ти нічого не сказав мені, любий, звідки ж я знаю, коли тебе будити?
— Я ж казав тобі, що сьогодні в мене важливі зйомки!
— От я роззява, забула! — Ліза картинно закотила очі й ляснула себе по лобі.
Насправді у Лізи був план. Вона знала, що спросоння Стас дуже розсіяний, а тому, коли він поспіхом їв приготовані бутерброди, щедро присмачені ворсинками від ківі, а потім квапливо одягався, Ліза тихенько пробралася у вітальню і взяла телефон чоловіка з кишені піджака. Стас пішов, невдоволено грюкнувши дверима, так і не помітивши, що на його шиї виступили бліді рожеві цятки. Зате їх побачила Ліза і вже продумувала подальші дії.
— Як тобі такий сюрприз, любий? Ти довго будеш його пам’ятати. І це тільки початок, — сказала вона вголос, коли чоловік пішов.
Тепер їй потрібен був помічник, і Ліза знала, до кого звернутися.
— Привіт, Андрію, — сказала Ліза в слухавку й усміхнулася, коли почула знайомий голос. — Пам’ятаєш, ти просив зателефонувати, коли мені знадобиться допомога друга? Час настав.
— Що трапилося, Лізо? — тривожно запитав Андрій.
— Багато чого, — тремтячим голосом відповіла вона.
— Кажи адресу, я їду.
Назвавши адресу, Ліза раптом злякалася своєї рішучості, але душа матері просила помсти за своє ненароджене дитя, і вона вирішила довести свій план до кінця. Коли Ліза відчинила Андрію двері, то він був вражений змінами, що відбулися з нею за рік. Перед ним стояла змарніла жінка зі згаслим поглядом і вимученим виразом обличчя. Ніби просто зараз вона терпіла нестерпний біль.
Серце Андрія тьохнуло, і він з порога запитав:
— Лізо, що з тобою? Ти хвора?
Ліза раптом розридалася. Сльози, немов прорвавши греблю, ринули з очей, залишаючи некрасиві чорні доріжки з туші.
— Ні, я вийшла заміж…
