— Чого так довго не дзвониш? Ми йдемо в театр. До прем’єри дві години залишилося. Чому мовчиш?
Ліза здригнулася від несподіванки й кинула слухавку. Вона знала про існування коханки чоловіка, відчуваючи її чимось ефемерним, але тепер, коли Ліза почула цей голос, їй стало ще боляче. Однак вона не відчувала ненависті до дівчини, особливо після того, як почула, про що та говорила.
«Чому плакала ця дівчина? — подумала Ліза. — Мабуть, і їй Стас не приніс щастя».
Ліза чекала, що коханка чоловіка почне дзвонити у відповідь, але цього не сталося, і це здалося їй дивним. Переглядаючи контакти далі, Ліза натрапила на запис «Стара». Неприємна здогадка майнула в її голові, і вона натиснула кнопку. Тут же на її телефоні висвітилося «Любий чоловік».
— Так ось як я у тебе записана, любий чоловіче. Тепер пощади не чекай, — вголос сказала Ліза.
І вона почала переглядати всі повідомлення Стаса, крім тих, що він писав коханці. Ліза не хотіла ятрити свої рани. Читаючи порожні, нічого не значущі фрази, вона натрапила на одне цікаве листування, де чоловік спілкувався з приятелем.
«Моя стара навіть не здогадується, що в мене тепер є мілка. Така гарненька дівуля, не рівня миршавій дружині, на яку дивитися без жалю неможливо. Якби не Лізкині бабки й брендові шмотки, я б навіть близько до неї не підійшов. Зате мілка мені в рот дивиться. Я для неї ідол», — вихвалявся Стас.
— Так ось як звуть цю дівчину. І вона теж не знає, що Стас її просто використовує, — вразилася своєму відкриттю Ліза.
Тепер у її план потрібно було внести свіжі зміни, і Ліза набрала номер Міли.
— Стасе, ти мене кохаєш? — ридала в слухавку Міла.
— Як і мене, — відповіла Ліза.
Настало мовчання.
— Хто це? І чому ви дзвоните з телефону Стаса? З ним щось трапилося? — тремтячим від хвилювання голосом запитала Міла.
— Це Ліза, дружина Стаса. Не бійся, я не стану тебе проклинати. Зі Стасом усе гаразд, а от з нашими життями — ні. Є розмова, Міло, приїжджай. Думаю, ти чудово знаєш, де ми живемо. А для того, щоб ти не передумала, я вишлю тобі де-яке листування Стаса. Якщо тобі дорога твоя доля, ти приїдеш. І, забігаючи наперед, співчуваю.
І Ліза поклала слухавку. Її серце калатало, як барабан, але на душі стало набагато легше.
Тим часом Андрій виконував свою частину роботи. Ліза сказала йому, де проходили зйомки, в яких брав участь її чоловік. Андрій сидів у своєму таксі неподалік і бачив, як Стас вибіг із розпухлим обличчям і поїхав у бік клініки. Андрій був і в павільйоні, а потім почув, як режисер погрожував звільнити Стаса і наказав працювати до останнього. Тому Андрію не коштувало великих зусиль вивудити ключі від машини Стаса, недбало кинуті на столі.
— От заробив би сам на таку ластівку або платив би кредит за неї років п’ять, ставився б до машини дбайливіше. Альфонс нещасний… — пробурмотів Андрій, коли клав ключі в кишеню.
Ніким не помічений, Андрій відкрив капот іномарки Стаса, викрутив свічки, поклав їх собі в кишеню і так само спокійно повернув ключі на місце.
— Справу зроблено. Тепер залишається чекати, коли зйомки закінчаться.
Андрій доповідав Лізі кожен свій крок, щоб та не хвилювалася.
— Молодець, Андрійку. Забула сказати: у тебе в рюкзаку, що я дала, лежать контейнери з їжею, пиріжки й термос із чаєм, — повідомила Ліза.
— Оце дякую, а то так їсти хочеться, що в животі бурчить! — зрадів Андрій. — Лізо, ти така турботлива. Не хвилюйся, все буде добре.
— Та мені тільки в радість.
Хвиля теплого почуття розлилася в душі Лізи. Вона раптом зрозуміла, чого їй так не вистачало в житті — міцного чоловічого плеча.
Через пів години в її двері несміливо постукали. На порозі стояла миловидна дівчина, з волосся якої стікали цівки води. Ніяково переступаючи з ноги на ногу й опустивши очі, вона тихо сказала:
— На вулиці дощ іде.
І тут Ліза зрозуміла, що колись вона була точно такою ж: довірливою і незграбною, як Міла. Вона немов дивилася в дзеркало на своє відображення. Лізі раптом стало шкода ту, що заподіяла їй так багато болю.
— Заходь, зараз дам рушник і чаю гарячого наллю, а то застудишся, — сказала Ліза і завела Мілу додому, бо та так і не наважилася переступити поріг.
— Вибачте мені… — Міла дивилася на Лізу великими, повними сліз очима. — І ніяка ви не стара, і не зла, а зовсім навпаки. Стас мене обдурив, казав, що він у процесі розлучення. Як він міг?
У Лізи вкінець зникло почуття образи на Мілу, адже вона була такою ж постраждалою, хоч і меншою мірою.
— Виходить, він брехав кожній із нас, — посміхнулася Ліза. — Ти пий чай із малиновим варенням, зігрієшся.
— Люблю малинове, — по-дитячому зраділа Міла й остаточно прихилила серце Лізи до себе.
За чаєм вони розповіли одна одній свої історії. Виявилося, що в тієї і в іншої було своє горе за плечима. Міла рано залишилася сиротою і виховувалася бабусею, яка не могла дозволити собі вивчити онуку в університеті. Тому після смерті бабусі Міла рано пішла працювати, куди взяли без освіти — офіціанткою в ресторан, де до неї і підійшов Стас. Імпозантний, красивий, Стас був для Міли якимось небожителем, а коли він сказав, що скоро стане зіркою екрана й одружиться з Мілою, то дівчина зовсім втратила голову від кохання.
Коли ж Ліза повідомила гості, як втратила дитину, коли дізналася, що в чоловіка є коханка, Міла розридалася і впала перед нею на коліна. Ліза такого не очікувала і теж заплакала, сівши поруч із Мілою. Так вони на підлозі й сиділи, обійнявшись, дві обмануті одним негідним чоловіком нещасні жінки.
Потім Ліза витерла сльози й сказала, взявши Мілу за руку:
