Мачуха, напевно, зітхнула з полегшенням. Нарешті не буде вдома зайвого мешканця! Нарешті вони заживуть учотирьох своєю міцною, дружною сім’єю. Батько теж начебто зрадів.
— Правильно, молодець, — похвалила Тетяна Віру, напевно, вперше в житті. — Ти доросла вже. Нічого у нас на шиї сидіти. Пора самій у житті пробиватися. Тільки на фінансову нашу допомогу особливо не розраховуй. Повнолітня, сама крутись. А ми ремонт затіяли, тож не зможемо тобі нічим допомогти.
Віра кивнула. Дівчина на той момент уже усвідомила, що вона сама по собі. Допомоги від сім’ї чекати нічого. Ніхто її тут не любить, ніхто за неї не переживає. Навіть дім, у якому вони жили, був тепер переписаний на Тетяну й батька. Мудра мачуха вчасно потурбувалася, щоб нічого не дісталося чужому дівчиську. Оформила всі потрібні папери.
Їхала Віра з рідного дому з легким рюкзачком за плечима й невеликою сумою грошей у кишені на перший час. Гроші протягом року Віра відкладала зі стипендії. Їх мало вистачити на оренду найпростішого житла в місті. Це була найзначніша стаття витрат. А харчуватися Віра могла зовсім економно. Дівчині вдалося винайняти кімнату в гуртожитку.
Її першими сусідами стали приїжджі робітники, які погано говорили рідною мовою, та багатодітна сім’я, що зловживала алкоголем. Стіни в колишньому бараку були тонкими, шпалери відвалювалися шматками, а підлога нещадно скрипіла. Найнезручнішим було те, що кухня й санвузол виявилися спільними на поверх. Умови, звісно, навіть прийнятними було складно назвати.
Але Віра, хоч як це дивно, все одно почувалася щасливою й вільною. Їй більше не потрібно було терпіти причіпки Тетяни, байдужість батька, не треба було намагатися всім догодити. Вона не почувалася зайвою і в чомусь вічно винною. Віра сподівалася, що надовго тут не затримається. Знайде роботу, зможе орендувати окрему квартиру, нехай маленьку, але ізольовану. І вже тоді почнеться зовсім чудове життя.
Віра взялася за пошуки роботи. Диплом у неї був червоним, рекомендації від директорів шкіл, де вона проходила практику, були більш ніж відмінні. Віра горіла бажанням працювати, вчити дітей, тільки от… Зіткнулася дівчина з труднощами, до яких зовсім не була готова. У гімназії та ліцеї, де пропонувалися хороші зарплати, потрібні були досвідчені співробітники. Віра ж не встигла пропрацювати жодного дня.
Її готові були взяти в деякі загальноосвітні школи, але там були якісь зовсім уже жебрацькі оклади з урахуванням того, що у дівчини не було стажу.
— Треба ж із чогось починати, — розвела руками директор однієї з таких шкіл.
У їхньому штаті саме не вистачало вчителів початкової школи, тому вона щосили намагалася зацікавити молоденьку випускницю:
— Попрацюєте трохи, досвіду наберетеся, там вам і надбавки підуть. Куди вам поспішати, все у вас ще попереду.
Віра лише похитала головою. Директор… Вона просто була не в курсі її ситуації. Віра не могла чекати, їй потрібні були гроші. Дівчина майже впала у відчай. У неї був чіткий план, чітке розуміння того, як складатиметься надалі її життя. І ось тепер усе руйнувалося, розбиваючись об життєві реалії. Довго залишатися в гуртожитку було просто небезпечно з такими сусідами.
Грошей не вистачало вже навіть на їжу. Вірі потрібна була куди більша зарплата, ніж та, що їй пропонували. І дівчина вирішила спробувати себе в зовсім іншій сфері. Віра стала продавцем на ринку. Її взяла на роботу Ліна — жінка середніх років із витравленим добіла волоссям і хрипким голосом. У неї було кілька точок на ринку.
Ліна торгувала одягом, який закуповувався за безцінь на одній із фабрик у Туреччині. Якісні речі виставлялися з великою націнкою. Ліна постійно відкривала нові точки, тому їй і потрібні були продавці. Торгівля на ринку — це зовсім не те, про що мріяла Віра. Вона хотіла вчити дітей, бачити щодня допитливі оченята, відповідати на сотні запитань, придумувати сценарії свят для класу.
Дівчина не відмовилася від своєї мрії назовсім, ні. Вона вважала, що робота на ринку — це лише перша сходинка. Віра планувала накопичити грошей, щоб винайняти квартиру на рік, і вже тоді влаштуватися в школу. Нехай на маленьку зарплату — нічого, головне — вчителькою. Потім усе в неї ще буде. Ліна платила Вірі непогано. Дівчина ще й невеликий відсоток з виручки отримувала.
Так власниця мотивувала своїх продавців працювати продуктивніше. Робота була, в принципі, нескладною. Єдине, що напружувало — це матеріальна відповідальність. І ще важко було в кінці робочого дня баули з нерозпроданим товаром на склад тягати. До речі, завдяки цим самим баулам Віра і познайомилася з Максом. У той вечір дівчина так і не дочекалася візка, який використовували продавці для того, щоб перевозити тяжкості.
Чи то зламався він, чи то повів хтось. Загалом, Віра зрозуміла, що доведеться їй якось самій тягти до складу величезну матер’яну сумку. Волоком, звісно. Про те, щоб підняти її, і мови не йшло. Робити нічого. Одягла дівчина рукавички, щоб долоні ручками баула не пошкодити, і потягла свою ношу по землі.
Спочатку було ще нічого, а потім заболіли спина й ноги, перед очима мушки замигтіли. І, як назло, навколо нікого, хто міг би їй допомогти. Віра запізнилася. На ринку було вже тихо й порожньо. Навіть не вірилося, що всього пару годин тому тут вирувало життя. І тут…
— Дівчино, та ви чого? Навіщо ж ви, така тендітна, тягар тягнете?
Віра обернулася. До неї наближався молодий чоловік. Високий, симпатичний, злегка хвилясте каштанове волосся, сміливі зелені очі. На ньому була проста чорна футболка, що підкреслювала рельєф м’язів, і сині джинси. Все це неймовірно личило йому. Звідки він узявся? Пізніше Віра дізналася, що Макс із приятелями прогулювався неподалік від ринку і побачив крізь прути паркану Віру, яка, мов наполеглива мураха, тягла за собою свою ношу.
Максу не сподобалася ця картина. Тендітна, симпатична дівчина і важенний баул. Він легко перемахнув через паркан і запропонував свою допомогу. Віра з полегшенням погодилася. Вона розуміла: сил дотягнути сумку до складу в неї явно не вистачить. Макс же ніс цю важенну ношу, ніби це був звичайний пакет із продуктами з магазину.
М’язи на його руках напружилися й чітко позначилися. Явно молодий чоловік займався якимось видом спорту. Потім уже Віра дізналася, що Макс ходить у тренажерний зал.
— Дякую вам величезне! — усміхнулася Віра своєму помічникові, коли сумка опинилася на складі.
— Нема за що. Завжди приємно допомогти дівчині, тим більше такій красуні, — відповів Макс.
Віра відчула, що червоніє. Цей комплімент від чарівного незнайомця справив на неї сильне враження. Чомусь дуже захотілося, щоб хлопець запитав її ім’я. І молодий чоловік, ніби прочитавши її думки, так і зробив — запропонував познайомитися. Ще недавно Віра почувалася вичавленою як лимон: цілий день на спеці, на ринку, потім ще й цей важкий баул.
Але коли Макс запропонував трохи погуляти, дівчина раптом відчула приплив сил, у неї нібито крила за спиною виросли. Вони бродили вулицями міста, розмовляли, сміялися, дізнавалися одне про одного. З’ясувалося, що Макс нещодавно закінчив університет і тепер працював економістом у фірмі зі встановлення кондиціонерів. Зарплата, як він сам стверджував, була невисокою.
Не про такі гонорари Макс мріяв, але куди діватися? Без досвіду вчорашнього студента нікуди не брали. Віра розуміла в цьому свого нового знайомого як ніхто. Сама в такій ситуації опинилася. Тільки от у Макса була підтримка матері. Він жив з нею, вона оплачувала комуналку, купувала продукти, тож Макс міг собі дозволити працювати за копійки, але за фахом, щоб набратися досвіду, а вже потім розвернутися на повну силу…
