— тут же скинувся її син.
— Може, варто міцніше стати на ноги? Максе, ти недостатньо заробляєш для того, щоб утримувати сім’ю. Ти ще не готовий.
Віра обмерла. По спині побігли мурашки. Вона сиділа мовчки, не знаючи, як поводитися. Їй було ясно одне: мати коханого явно проти їхнього шлюбу. Передчуття дівчину не обдурили. Напевно, Лідії Єгорівні просто не сподобалася майбутня невістка. Занадто бідна, занадто проста. Лідія Єгорівна, колишня начальниця відділу, яка виховала гідного сина, дала йому вищу освіту, причому престижну й затребувану…
Звичайно, вона мріяла про іншу партію для Макса. Про дівчину з благополучної сім’ї, можливо, дочку впливових батьків. А тут Віра. Макс щосили сперечався з матір’ю. Наводив їй аргумент за аргументом на користь того, що він уже досить дорослий і самостійний. Лідія Єгорівна непомітно перевела розмову на іншу тему, і вечір пішов своєю чергою.
Але настрій Віри вже був зіпсований. Все ж таки свекруха її не схвалює. І ось прямо зараз ясно дала це зрозуміти. Головне, звичайно, що Макс любить, але все ж хотілося Вірі, щоб і його мати теж прийняла її. Потім уже ввечері вдома Віра і Макс обговорювали зустріч із Лідією Єгорівною. Макс бісився, злився.
— Вона ніяк не зрозуміє, що я вже дорослий і сам волен своїм життям розпоряджатися, — обурювався він.
Молоді велике свято на честь весілля вирішили не влаштовувати. Просто розписалися, а потім посиділи вдвох у ресторані, бо з’ясувалося, що грошей на торжество не вистачає. Макс отримував копійки. Зарплата Віри йшла на оренду квартири й продукти. Лідія Єгорівна не могла допомогти молодим.
Ну, або не хотіла. Сказала, що її заощадження йдуть на лікування. Батько Віри й Тетяна відразу заявили, що і вони не помічники у фінансовому плані — щойно ремонт зробили в новій квартирі. Але нічого. Вірі й не принципово було все це: банкет, біла сукня, прикрашені машини. Головне — коханий поруч. І зажили Віра і Макс справжньою сім’єю.
У побутовому плані мало що змінилося. Але тепер Віра з гордістю носила на безіменному пальці обручку і звикала до нового, такого незвичного для неї прізвища. З Лідією Єгорівною молоді перетиналися рідко. Макс іноді заїжджав до матері після роботи, речі якісь з дому забрати, та й так поспілкуватися. Періодично жінка запрошувала молодят на сімейні вечері.
Більше Лідія Єгорівна не говорила про те, що незадоволена одруженням сина. Але Вірі вистачило й одного разу — того самого першого. В гостях у свекрухи вона почувалася не в своїй тарілці. Лідія Єгорівна трималася у звичній для неї манері: холодна, стримана, бездоганно ввічлива, така собі манірна вдовуюча графиня. У справи молодих вона не лізла, розмови вела на відсторонені теми.
У ці сімейні вечори за столом панувала якась надто вже вимушена атмосфера. Вірі завжди хотілося, щоб їхнє чаювання швидше закінчилося, і можна було піти додому. Через якийсь час Макс завів розмову про дітей.
— Ми вже майже півроку одружені, — промовив він одного разу за вечерею. — Може, варто задуматися про спадкоємців? Начебто пора.
— Ти хочеш дитину? — уточнила Віра. У неї навіть подих перехопило. Вона й сама мріяла про малюка. Тільки от було стільки різних «але».
— Чому б і ні? Я давно мрію про сина. Ми б з ним гуляли, грали у футбол. Я б його, як Тьомич свого Ваньку, з собою б у похід брав. Круто ж!
— А як же… на дитину ж потрібно багато грошей, — Віра розвела руками.
Вона могла б нагадати Максу про борги по комуналці й розтягування грошей до зарплати, про те, що квартирка у них занадто маленька й потребує ремонту, та й не їхня вона зовсім, орендована. Про ціну на оренду, що постійно зростає, і ще про багато що, про що могла б сказати Віра. Але навіщо? Макс же й сам в курсі ситуації.
— Так, розумію, — погодився чоловік. — Дійсно, ми зараз не в кращому становищі, але це ж тимчасово. Ти знаєш, у мене гарна освіта, я легко можу знайти роботу кращу.
Потім він ще довго говорив про те, що діти — потужний мотиватор, про те, що заради дитини він гори зверне. Звучало це вельми переконливо. До того ж Віра й сама давно хотіла малюка.
Багато її подружок уже нянчили доньок і синів. Це були милі пухкощокі крихітки, від одного погляду на яких серце щеміло. Загалом, Віра вирішила, що справді пора. Фінансові труднощі можна подолати. Поруч із нею надійний і люблячий Макс. Він обіцяє, що зробить усе заради їхньої сім’ї. То чому б і ні? Загалом, скоро Віра зрозуміла, що вагітна.
Вона здивувалася й злякалася. Їй чомусь здавалося, що все станеться не так швидко. Але потім на зміну тривозі прийшло відчуття безмежного щастя. Макс теж виглядав щасливим. Він тепер дбав про свою дружину більше, ніж раніше. Купував багато фруктів, стежив за тим, щоб вона не тягала тяжкості. Щовечора з’являвся на ринок під закриття й перетягував речі на склад.
Місцеві його навіть стали вантажником називати. Залишити роботу Вірі довелося задовго до декрету, бо були в неї деякі проблеми з вагітністю. Лікарка наполягала на більш спокійному режимі. А Вірі… Їй же на ринку доводилося за будь-якої погоди стирчати на вулиці цілий день, тягнутися за високо розвішаними речами, іноді пересувати важкі коробки.
Загалом, робота продавця одягу була їй тепер протипоказана. Лікар стверджував, що це може призвести до передчасних пологів. Добре, що Віра встигла зібрати невелику суму на чорний день. Бо тепер, без її зарплати, сім’ї їхній доводилося зовсім туго. Макс усе так само працював за копійки. Начебто він шукав місце прибутковіше, але нічого в нього не виходило поки що.
— То роботи й відповідальності навішують мама не горюй, то пропонують навчання, — злився Макс, повертаючись із чергової співбесіди.
Попри труднощі з фінансами, він не поспішав відмовлятися від зустрічей із друзями. А це ж зазвичай виливалося в пристойні суми. По суті, свою невелику зарплату хлопець спускав саме на гулянки з приятелями. А може, і не тільки з приятелями.
Віра підозрювала, що в тій компанії є й дівчата. Чула вона жіночі голоси, коли дзвонила чоловікові. Макс, який запевняв, що гори заради дитини зверне, явно не справлявся. І вигляд Віри його засмучував. Вагітність не прикрашала її. З’явилися проблеми зі шкірою, набряки. Живіт був просто величезним. Вона й сама на себе в дзеркало дивитися не могла…
