Але все одно було прикро чути від Макса ці його жарти з приводу її зовнішності. Вірі хотілося в цей складний період підтримки, уваги. Але в неї було відчуття, що вона знову залишилася сама. Батько й Тетяна, звичайно ж, зовсім відсторонилися. І Макс, кохана людина, чоловік, він теж поступово віддалявся. Ставав мало не чужим. Це дуже лякало.
Лідія Єгорівна, бабуся малюка, та була повністю зайнята своїм здоров’ям. У лікарню лягати їй часто доводилося, в санаторій жінка виїжджала — не до онуків їй було. Одного разу Макс спересердя обмовився, що мати сказала йому фразу про те, що «двоє дітей вирішили завести дитину». Мовляв, навряд чи з цього вийде щось путнє. Образливі слова.
Віру ніби в серце боляче вкололи. Виявляється, мати Макса так до кінця й не змирилася зі шлюбом сина, раз такі речі говорить. Від цього Вірі було боляче й тоскно. А потім народилася Ніка. Трохи раніше терміну, але не критично. Маленька, тендітна, дзвінкоголоса. Взявши вперше доньку на руки, Віра забула про всі свої тривоги й печалі.
Вона ще ніколи не відчувала такої радості. Ніка. Віра вирішила назвати свою дівчинку саме так. Маленька Ніка дивилася на свою маму, ніби вивчаючи її обличчя, знайомлячись із найближчою своєю людиною. А Віра ледве дихала від почуттів, що переповнювали її. Ніколи вона ще не відчувала такої любові. Макс, звісно, мріяв про сина, але й доньці начебто зрадів.
— Я все одно її у футбол навчу грати, — заявив він Вірі, приймаючи з її рук крихітний згорточок.
Макс влаштував їм красиву виписку з пологового будинку. Кульки, квіти, музика. Лідія Єгорівна теж приїхала. Вручила молоденькій мамі великий пакет із подарунками. До слова, там були сюрпризи не тільки для новонародженої, а й для Віри. Це було приємно й зворушливо навіть.
Лідія Єгорівна світилася щастям, дивлячись на маленьку внучку. Вперше вона показала такі сильні емоції. Вірі подобалося це бачити. Макс, його мати — вони поділяють її захват і теж дуже люблять Ніку. А ось батько Віри та її мачуха так і не приїхали. Ніколи їм було. Багато турбот із дітьми, робота. В принципі, Віра не здивувалася. І навіть прикро їй не було.
Батько й мачуха — вони давно для неї майже чужі люди. Потягнулися будні, наповнені турботами про немовля, безсонними ночами, тривогами за малечу. Ніка виявилася капризною. Чи то животик у неї болів, чи то ще щось. Часто плакала, мало спала. Це стало для Віри справжнім випробуванням. Але вона намагалася переносити його стійко.
Макс же… Видно було, що зовсім не так він собі батьківство уявляв. Куди тільки поділися його захоплення з приводу дитини? Плач доньки його не стільки насторожував, скільки дратував. Спати він ішов у вітальню, зачиняв двері, навіть беруші вставляв, щоб тільки йому шум не заважав.
— Мені на роботу зранку. Я гроші заробляю. Не забувай про це, — обурено виговорював він Вірі. — Тож ти це… заспокоюй її давай. Мені потрібно висипатися.
Віра не сперечалася й не ображалася. Навпаки, відчувала провину за те, що не може забезпечити вдома спокій. І почувалася нікудишньою матір’ю. На неї одразу звалилося стільки турбот. Донька постійно бруднила пелюшки, її потрібно було годувати по годинах, возити в поліклініку, розвивати й лікувати. А ще щоденні прогулянки… Ніка спокійно спала тільки на вулиці.
Іноді приходила Лідія Єгорівна, завжди з подарунками. Вона усміхалася внучці, розмовляла з нею ласкавим голосом, і малеча тут же заспокоювалася. Віра в ці миті могла хоч трохи перевести подих. Лідія Єгорівна, попри свою холодність і манірність, явно дуже тепло ставилася до внучки. І Ніка, ніби відчуваючи це, усміхалася бабусі, тягнула до неї маленькі ручки.
Лідія Єгорівна тепер трохи допомагала молодим фінансово. Купувала Ніці продукти, одяг і ліки. Але багато чого дати вона не могла. Все ж таки жінка була серйозно хвора. Велика частина її грошей йшла на лікування. І фізично підсобити молодій матусі з малечею Лідія Єгорівна була теж не в змозі. Ну, або все-таки не хотіла. Віра все ще губилася в здогадах.
Начебто мати Макса обожнювала свою внучку, але до невістки вона, як і раніше, була холодна. Напевно, все ж не могла змиритися з тим, що син її вибрав собі дружину не за рівнем. До слова, Макс, який збирався заради дитини гори звернути, не дуже-то прагнув виконувати свої обіцянки. Усе так само працював на низькооплачуваній і непильній роботі. Про підробітки й слухати не хотів. На співбесіди більше не ходив.
— Я втомився, — пояснював він Вірі. — Я страшенно вимотався. Немовля постійно кричить. Я не можу вдома розслабитися. Як у такому стані можна щось робити?
Макс дедалі частіше не повертався ночувати. Пропадав цілодобово з друзями. З вечора п’ятниці до ранку неділі. Бари, вечірки. Віра ж у цей час сама билася з неспокійною дитиною. Іноді навіть часу їсти приготувати не було.
А вже про прибирання й говорити нічого. Макса злило ще й це.
— Вдома вічно брудно, їсти нічого. Сосиски з макаронами вже набридли.
— Мені важко все встигати. Ніка вередує, у неї зубки.
— А як же інші справляються? У всіх діти. Але й удома прибрано, і їжа приготовлена. А ти ж удома цілими днями. Невже важко стежити за порядком?
Через ці слова чоловіка Віра почувалася ще більш нікчемною й винною. Намагалася, вибивалася з сил, і все одно не вдавалося все встигати. Одного разу Макс заявив, що він хоче пожити окремо.
— Матір знову в лікарню кладуть, у місто. Вона поїде майже на місяць. Я поки в її квартирі побуду.
— Цілий місяць?
— Так, мені потрібно відпочити, прийти до тями. На роботі гаруєш з ранку до вечора, а потім ще вдома спокою немає.
Макс зібрав речі й переїхав. Віра якимось внутрішнім чуттям зрозуміла — це кінець. Чомусь вона одразу подумала про іншу жінку. У підсумку це виявилося правдою. Макс дійсно познайомився в клубі з дамою. Жанна була старшою на десять років, розлучена, заможна й незалежна.
У неї було двоє дітей від колишнього чоловіка, великого бізнесмена. Сама Жанна працювала головним бухгалтером в IT-фірмі, де отримувала нечувану зарплату. Жінка могла дозволити собі багато чого, зокрема й молодого красивого кавалера. Макс підкорив її своєю зовнішністю й харизмою. У цьому не було нічого дивного, адже він, як і раніше, був схожий на серіального красунчика…
