Одне було погано — грошей катастрофічно не вистачало. Макс жив із новою пасією у своє задоволення, про що свідчили фото в його соцмережах. Офіційно чоловік працевлаштований не був (з колишньої роботи він звільнився), тож аліменти Віра отримувала у фіксованій сумі. Це були сущі копійки, яких навіть на хліб з молоком не вистачало. При цьому Макс їздив у дорогих автомобілях, носив брендовий одяг і відвідував найзнаменитіші курорти світу.
Лідії Єгорівні було соромно за поведінку сина. Віра бачила це.
— Що поробиш, гени! — розводила часом руками свекруха. — Батько ж його такий самий був. Пурхав по життю як метелик. Відповідальності не визнавав. Максом не цікавився. Зник, щойно дізнався про мою вагітність. Та й скільки у нього по країні було Максів… Я і не розраховувала на нього. Відразу бачила, що за людина.
Допомоги, що Віра отримувала на дитину, теж не давали можливості триматися на плаву. Пенсія Лідії Єгорівни йшла на її ж лікування. Загалом, задумалася Віра про підробіток. Тільки от хто її візьме з маленькою дитиною на руках? Ніку ж навіть у садок поки не віддати. Вихід запропонувала сусідка Лідії Єгорівни, яка була в курсі ситуації в родині.
— Внучка моя пішла в перший клас цього року, — розповідала вона Вірі, коли та гуляла у дворі з донькою. — Ну так от, питання постало: хто буде дитину зустрічати, проводжати? Син з невісткою працюють. Ми, батьки, далеко від них живемо. І стали няню шукати. Знайшли жінку молоду. У декреті вона сидить. Ну і Аліску нашу тепер доглядає. За непогані гроші, між іншим. А мої й раді їй платити. Жінка хороша, порядна. Няню ж нормальну теж нелегко знайти. От і ти б, напевно, так само змогла б.
— Змогла б, звичайно, — засяяла Віра. І як вона сама не додумалася до цього!
— Слухай, ти в резюме, коли оголошення розміщувати будеш, обов’язково вкажи, що маєш педагогічну освіту. Це тобі плюс величезний.
У той же вечір Віра розмістила на кількох ресурсах оголошення. Тут же пішли дзвінки. Віра-то вважала, що варто їй тільки почати, як робота відразу знайдеться. Але на ділі все вийшло складніше.
То Віру не влаштовували умови, то наймачам щось не подобалося. Так, наприклад, не всі горіли бажанням брати на роботу няню з малечею в навантаження. А Віра інакше ніяк не могла. І ось одного разу пролунав дзвінок з незнайомого номера. Майже ні на що вже не сподіваючись, Віра зняла слухавку.
— Доброго дня, — пролунав у слухавці жіночий голос, — я за оголошенням щодо няні.
Розмова була довгою і ґрунтовною. Потрібна була няня для хлопчика Матвія чотирьох років. Незвичайного хлопчика. Як такого діагнозу у малюка не було, але він був дуже замкнутим. Став таким відразу після того, як померла його мама. Крихітці тоді було півтора рочки, але він все одно все відчув і ніби усвідомив. Усміхнений, відкритий світу карапуз перетворився на байдужу, беземоційну маленьку людину.
Над Матвієм билися лікарі, причому найкращі. У його батька були гроші на іменитих неврологів і досвідчених професорів, але що вони не робили — нічого не змінювалося. Дитина ні з ким не бажала спілкуватися, крім обмеженого кола осіб: батько і помічниця по господарству Елла Ігнатівна, якій він був як онук. Це саме вона і дзвонила, шукала няню. І все. Решту людей малюк нібито й не помічав зовсім.
— Розумієте, ми шукаємо людину, яка зможе знайти до хлопчика підхід, — пояснювала Елла Ігнатівна. — Багато нянь пробували подружитися з Матвієм. Він усіх відкидає, не бажає з ними спілкуватися, а хлопчикові потрібно гуляти, соціалізуватися. Школа не за горами, ми просто у відчаї.
— Я із задоволенням познайомлюся з Матвієм, — відповіла Віра. Їй стало цікаво. Це був як виклик, складне завдання, яке потрібно було вирішити. І Вірі дуже хотілося, щоб у неї все вийшло.
— Тільки, розумієте, я ж не одна з дитиною. У мене дочка, їй нещодавно рік виповнився.
— Це не завада, — запевнила Елла Ігнатівна. — Якщо ви нам підійдете, це не має рівно ніякого значення, повірте.
І ось Віра стоїть на ганку величезного особняка. Це був немов якийсь інший світ. Доглянутий сад, посипані гравієм доріжки, маленький фонтан навпроти воріт. Скрізь тихо, спокійно. Віра навіть трохи зніяковіла.
Двері їй відчинила Елла Ігнатівна, усміхнулася, побачивши малечу на руках у потенційної няні.
— Яка мила дівчинка, — промовила помічниця по господарству, впускаючи гостей усередину. — Дуже сподіваюся, що ви залишитеся у нас.
У просторій вітальні на м’якому дивані сидів хлопчик. Крихітний такий, зовсім худенький. Світле волосся, темні розумні очі. Тільки дуже вже сумні.
— Це наш Матвій, — Елла Ігнатівна погладила хлопчика по голові. — Привітайся.
Дитина не відповіла. Але на Віру все ж глянула. Та щиро усміхнулася йому. Від жалю до цієї крихітки у неї серце защеміло. Матвій раптом зістрибнув з дивана, підійшов до потенційної няні й погладив по пухкенькій ручці Ніку. Малеча загуліла у відповідь, і хлопчик усміхнувся.
— Здавалося б, чого такого? — Елла Ігнатівна навіть за серце схопилася від надлишку почуттів. — Це диво якесь. Я вже й не пам’ятаю, щоб він усміхався комусь. Ну, батькові ще іноді, а тут… Напевно, ви нам підходите.
Так і стала Віра нянею. Лідія Єгорівна зраділа тому, що її невістка знайшла роботу.
— Розумниця, Віро, молодець. Тепер не пропадете ви, навіть якщо зі мною що трапиться.
— Не треба про погане думати, — просила Віра.
Їй навіть уявляти не хотілося, що з матір’ю Макса може статися страшне. Вона сподівалася, що лікування все ж допоможе. Не було між ними теплоти, але все одно: Лідія Єгорівна, Віра і Ніка — вони були якось заодно. Одні проти всього світу. Разом трималися. Крім того, тільки свекруха і простягнула Вірі руку допомоги у складній ситуації. І Віра не могла цього не цінувати.
Вранці тепер за Вірою і Нікою заїжджала машина. Шофер відвозив їх до Матвія. Хлопчик чекав на няню з нетерпінням. Вона ж знала стільки веселих ігор! І, найголовніше, любила його, Матвія. Решта нянь, інші — ті були огидні, з холодним поглядом і награними усмішками. Матвій таких терпіти не міг. А Віра — інша зовсім справа.
Ніка. Матвій так зворушливо дбав про малечу. Стежив, щоб та не впала, грав із нею в м’яч. Дівчинка заливалася сміхом. Віра і Матвій, усміхаючись, переглядалися. Хлопчисько відтавав на очах. Віра й сама не розуміла, чим вона відрізняється від тих нянь, що пробували знайти щастя в цьому домі раніше. У деяких з них була навіть освіта психолога…
