Але Матвій ігнорував цих жінок, не бажав залишатися з ними наодинці. А з Вірою і гуляв цілими днями в парку, і грав, і читати, писати вчився. Причому Віра не докладала жодних особливих зусиль. Може, ще й у Ніці була справа. Матвій поводився з нею як люблячий, дбайливий старший брат. Це було мило й кумедно. Елла Ігнатівна натішитися не могла на свого улюбленця.
І до Ніки вона теж дуже прив’язалася. Дарувала їй милі подарунки, називала улюбленою дівчинкою. Скоро вони вчотирьох були вже майже як одна сім’я. Теплі й добрі склалися між ними стосунки. Довгий час Віра не бачила господаря будинку, батька хлопчика. Він володів мережею автосалонів і майже весь час проводив у головному офісі. Робота така, додому повертався пізно. Віра з Нікою на той момент уже встигали виїхати.
А одного разу, прийшовши вранці як завжди до Матвія, Віра побачила його, Андрія Вікторовича. Чомусь вона уявляла його собі зовсім по-іншому: міцний, високий, серйозний, похмурий погляд, сувора складка між брів. Але перед нею стояв молодий чоловік, худорлявий, блакитноокий, усміхнений. Якось не викликав роботодавець особливого трепету, страху чи хвилювання.
— Доброго дня! — привітався він із Вірою. — Нарешті познайомлюся з людиною, яка сотворила з моїм сином це диво. Матвій тепер спілкується з людьми, усміхається, багато говорить. І скільком уже навчився! Я давно хотів вам подякувати.
Віра усміхалася у відповідь. Їй були приємні слова цієї людини. А ще вона, звичайно, дуже раділа за Матвія.
…Віра тихенько вийшла зі спальні своєї молодшої доньки Мар’яни, їхньої спільної доньки з Андрієм. Підрослі Ніка і Матвій ще не спали, дивилися у вітальні мультфільми з батьком. Андрій не робив різниці між своїми дітьми і Нікою, всіх любив однаково, всім намагався приділити увагу, незважаючи на щільний робочий графік.
Якось швидко у них все тоді закрутилося. Віра і Андрій познайомилися, поспілкувалися і відразу ж зрозуміли, що нібито створені одне для одного. Як у казці просто. Здавалося б, різниця у віці, фінансовому становищі, взагалі зовсім різні долі. І тим не менше обидва буквально з першого погляду відчули спорідненість душ. Це було невимовно.
Віра спочатку намагалася триматися відсторонено. Вона розуміла, як це виглядає: злиденна жінка з дитиною захомутала багатенького чоловіка. Їй не хотілося, щоб про них так думали, щоб Андрій про неї так хоч раз подумав. Але чоловікові вдалося зробити так, що Віра подолала цей бар’єр. І стереотип став для неї раптом неважливий. А важливим був Андрій. А ще Матвій, Ніка, їхні почуття.
Свекруха щиро раділа за невістку. Стан Лідії Єгорівни все погіршувався. Вона боялася, що скоро Віра і Ніка залишаться зовсім одні. Тепер же поруч із невісткою і внучкою була надійна людина. І серце літньої жінки заспокоїлося. Андрій? Він і Лідії Єгорівні допоміг. Відправив її на лікування в дорогу клініку.
Жінці підібрали терапію і запевнили, що вона житиме ще багато років. Принаймні, онуків одружити точно встигне. Віра була дуже вдячна за це чоловікові. Лідія Єгорівна часто приходила в гості до молодих. Або Віра з дітьми до неї їздила. Літня жінка буквально розцвіла поруч із малюками. Вона подовгу могла розмовляти з розсудливим Матвієм або грати в ляльки з Нікою….
