Соня загадково посміхнулася.
— А ось це я знаю.
Світлана прийшла з роботи, Соні ще не було. Дивно, вона давно мала бути вдома, якщо тільки знову з Платоном не ув’язалася на річку або на спортивний майданчик. Скільки разів казала їй: «Переодягнися, поїж, а потім уже біжи». Ну, зараз вона задасть Соні.
І тут Світлана сіла. А може… може, Соня зникла? Адже тут її батько. Вона потрусила головою.
— Та ну, дурниця якась, не буде ж він її ось так забирати.
Світлана зателефонувала вчительці. Та сказала, що уроки давно закінчені і ніяких заходів у школі сьогодні немає. Тоді Світлана кинулася до Олі.
— Олю, вдома твій Платон?
— Немає, я думала, він у тебе.
У цей момент з кімнати вийшов Гриць.
— Нічого не розумію.
— Олю, ти не брала гроші? У мене на телевізор були відкладені.
— Ні.
Жінки перезирнулися. Оля кинулася до холодильника.
— Ковбаси немає, сиру немає.
Вони тут же побігли назад до Світлани. Холодильник був напівпорожній. У відкладених грошах не вистачало зовсім небагато, але не вистачало.
— Олю, що відбувається?
— Я не розумію.
— Де цей твій мешканець?
Світлана не стала чекати закінчення фрази. Вона вже бігла до будинку бабусі. Максим у дворі щось робив: чи то під топку колов, чи то щось вирізав з дерева. Світлана налетіла на нього, як фурія.
— Де Соня? Куди ти її подів? Зізнавайся, що ти зробив з нашими дітьми?
Максим відсунув від себе Світлану і запитав:
— Світлано, що з вами? Ви при своєму розумі? Що я можу зробити з Сонею? Я її навіть не бачив більше.
— Я знаю. Я знаю, що ти її батько. Ти навіщо приїхав? Хочеш забрати її? А я не дам. Кажи, куди подів мою доньку?
Максим відсахнувся. Обличчя його миттєво зблідло.
— Значить, це правда. Значить, у Інги народилася дитина.
Світлана завмерла. Він сів на пеньок. Закурив. Закашлявся, зім’яв сигарету, викинув. До нього підійшла Оля.
— Максиме, наші діти зникли. Я думаю, перш ніж їх шукати, ви повинні нам розповісти, навіщо приїхали сюди.
— Так, напевно, тепер без цього ніяк. — Він підняв очі на Світлану. — Я ніколи не відберу у вас доньку. Трохи більше десяти років тому я зустрів своє кохання. Інга була просто ідеальною. Вона була дівчиною моєї мрії. Вона одразу відповіла мені взаємністю. Ви не уявляєте, як усе це було. Але бути разом нам не судилося. У Інги був дуже багатий батько. Такий зять, як я, його не влаштовував у жодному відношенні. До того ж за нею залицявся якийсь хлющ, типу син друга батька. Тоді ми втекли. Майже два місяці ми жили разом. А потім нас знайшли. Мене швидко посадили. Батько комусь заплатив, і справу сфабрикували дуже швидко. Інга зникла. Він посадив її під замок. Я звільнився через п’ять років. І тільки тоді дізнався, що батько моєї дівчини загинув за дивних обставин, що сама Інга теж загинула. Але після того, як все-таки вийшла заміж за того хлюща. Тобто ви розумієте, що вони розправилися і з її батьком, і з нею, тільки для того, щоб заволодіти грошима. Хто стане слухати колишнього ув’язненого? Мені порадили навіть не сунутися в цю справу, якщо я хочу залишитися живим. Я вирішив, що мені все одно. Став вистежувати цього чоловіка, щоб просто йому помститися. Але одного разу я зустрів домробітницю Інги та її батька. Ця літня жінка завжди до мене добре ставилася. Вона-то й сказала мені, що Інга все дізналася, сказала, що вона була вагітна. І той хлющ обіцяв зберегти життя дитині, якщо вона вийде за нього заміж. А після пологів Інга зникла. Вона втекла разом з дитиною, вважаючи, що словам тієї людини вірити не можна. Майже рік я розпитував усіх, хто міг знати хоч щось. З’ясував, що втекла вона з дитиною, але знайдена була без неї. Усі сліди вели в це село. Я сам не знав, чи зможу щось знайти. А вийшло ось так.
На кілька хвилин у дворі запанувала тиша. Потім Максим сказав:
— Світлано, якщо ви не захочете, то можете ніколи не говорити Соні, що я її батько. Мало хорошого мати такого батька, який не зміг захистити їх, а потім і помститися. Але я б хотів бути поблизу, хоча б у цьому будинку.
Гриць кашлянув.
— Це ви потім вирішите. Зараз головне — це знайти їх. Щось підказує мені, що Платон чув нашу вчорашню розмову. Розповів усе Соньці, і вони вирішили сховатися, щоб Максим не зміг її забрати.
Світлані стало якось спокійніше.
— Так, Грицю, ти маєш рацію. Знайдемо їх — щоб прочитав лекцію синові про те, що підслуховувати не можна. Давайте думати, де вони можуть бути. Раз із нею Платон, то не так усе страшно.
Вони пройшли все село, зазирнули в усі куточки, але дітей ніде не було. Максим сказав:
— Хоч я й не дуже добре ставлюся до нашої влади, але без неї, схоже, не обійтися.
Але тут Світлана відповіла:
