— Зачекайте, давайте перевіримо ще одне місце. Щось мені підказує, що Соня могла туди потягти Платона. Вона дуже любила той будинок, тим більше що це будинок дідуся.
Оля грюкнула себе по лобі.
— А й справді, Соня кмітлива. Платон з нею завжди погоджується. Грицю, швидко машину заводь.
Максим встав.
— Будь ласка, дозвольте, я поїду з вами.
Оля і Світлана перезирнулися.
— Добре, збирайтеся, тільки швидко.
Усю дорогу Світлана думала про те, що Максим пережив анітрохи не менше, ніж вона. А та дівчина, вона ж зовсім ні в чому не винна, крім того, що покохала. А Соня, адже її могли… Думати про це було неможливо.
Вони під’їхали до будинку, вірніше, залишили машину трохи далі і підійшли пішки. Ворота навіть не скрипнули, коли Світлана їх відчинила. Оля йшла і задивлялася, потім пошепки запитала:
— Світлано, ти чого не продаси його? Така громадина і без діла стоїть.
— Це будинок Соні, ми з татом вирішили і давно переписали на неї.
— Нічого собі, так твоя Сонька багата спадкоємиця? Чуєш, Грицю, у нас є можливість породичатися з такими багатіями.
Світлана докірливо подивилася на подругу.
— Олю, ну чого ти? Незнайома людина і справді подумає, що ти така.
Оля відповісти не встигла. Коли вони обігнули будинок, то побачили те, що, в принципі, і очікували побачити. В одному з вікон пробивалося ледь помітне світіння, тобто штори були щільно задерті, але в куточку вікна було видно світло. А ось і наші діти.
Світлана обережно відімкнула задні двері. Цікаво, як вони потрапили сюди, адже ключі всі в неї на місці, але про це потім. Вони увійшли до кімнати. На дивані спав Платон, на ліжку Соня. На підлозі горів нічник.
— Гей, прокидаємося!
Першим схопився Платон.
— Мамо, тату, тітко Світлано, як ви нас знайшли?
Потім прокинулася і Соня. Вона кинулася до матері.
— Мамочко, не віддавай мене нікому! Я не хочу, я з тобою хочу!
Максим одразу вийшов на вулицю. Світлана притиснула до себе доньку.
— Навіщо ти так? Він не хотів тебе забирати. Він просто знайшов тебе, щоб познайомитися, щоб розповісти про твою маму.
Нелегко Світлані далися ці слова, але краще вже вона сама, ніж хтось потім.
— Маму? Ти не моя мама?
— Звичайно, я твоя мама. Я тільки твоя мама, а ти моя найдорожча зірочка. Але була ще одна мама в тебе. Її, на жаль, немає в живих. Вона загинула, але тебе врятувала. Вона принесла тебе мені і сказала, що тепер я твоя мама.
Соня затихла. Потім запитала:
