Тетяна Лукіна не відчувала особливого потягу до сільського господарства, але й роздратування шість дачних соток у неї не викликали. Вона мала поступливий характер, особливо коли справа стосувалася інтересів близьких людей. Взагалі-то дача була захопленням її мами, але оскільки Таня її просто обожнювала, то давно навчилася знаходити принаду в поїздках на рідну фазенду.
Добре, що дача розташовувалася зовсім недалеко від їхнього будинку. Якщо йти без нічого, то за пів години цілком можна дійти. І, наприклад, у вихідні, влітку, ранковою прохолодою навіть приємно було здійснити прогулянку.
Втім, здійснювати марш-кидки було необов’язково, адже на допомогу приходив громадський транспорт. Повз масив пролягав напрочуд довгий автобусний маршрут, що з’єднував залізничний вокзал із великим заводом майже на межі міста.
Таке сусідство виявилося дуже вдалим, адже в якомусь сенсі скромна ділянка в минулі роки, що видалися особливо непростими для всієї країни та їхньої сім’ї зокрема, стала справжнім порятунком. Чи то так збіглося, чи то сварка мами з татом була наслідком подій, що відбувалися, але чоловік подав на розлучення. Вся його численна рідня, яка раніше часто ходила до них з приводу і, що набагато частіше, без, ніби повністю забула дорогу до гостинної квартири Тетяниних бабусі з дідусем.
Дівчина якось підслухала розмову дорослих і зрозуміла, що її батько мало того, що автомобіль і гараж за собою залишив, так ще й частину іншого майна не проти був би роздобути. Тільки не вдалося. І дачу, і квартиру виділяли бабусі, тож після розлучення жадібний колишній зять ні сантиметра не отримав.
Ображений чоловік платив крихітні аліменти, а з Танею зустрічей не шукав. Викреслив зі своєї долі, ніби й не було у нього дочки. Дівчинці було неприємно, просто до сліз.
Але дівчинка розуміла, що її ридання засмучують близьких, тому ретельно приховувала свій смуток. Сім’ї, що різко зменшилася до Тані, її мами, бабусі Зіни та дідуся Паші, треба було жити далі. Відвідування фазенди та боротьба за врожай стали, мабуть, найефективнішими способами подолання труднощів.
На шести сотках вони вирощували картоплю, огірки, моркву. Оскільки машини вже не було, то без автобуса доставляти врожай додому було б набагато проблематичніше. А так вони провозили додому навіть помідори, які не завжди встигали стати червоними в умовах швидкоплинного літнього тепла.
Зелені плоди після звичайної побутової переробки на кухні перетворювалися на чудовий салат, що чудово пожвавлював мізерне меню. Під керівництвом бабусі Зіни та мами зовсім ще юна в ті роки Танюшка терла моркву, необхідну за рецептом, і наспівувала простеньку пісеньку про вічнозелений помідор і чарівну країну Лімонію. Згадуючи минуле, жінка дивувалася тому оптимізму дорослих її родини.
Вони проявляли його навіть у найпохмуріші моменти. Незабаром після того, як батько Тані розлучився з її мамою, настав настільки сумний період, коли в будинку взагалі не було грошей. Батько повністю, включно з аліментами, зник із життя доньки через кілька років після розлучення.
Бабуся і дідусь, і мама працювали на одному й тому ж заводі, а там, як на зло, затримували зарплату. Сильно затримували. Через кілька місяців розтанули гроші зі скромних накопичень.
Таня розуміла, що рідні люди її оберігають, намагаються оберігати від надмірного залучення в дорослі проблеми. Однак не помітити того, що на столі майже не з’являються магазинні солодощі та навіть її улюблена дешева ковбаса, яка після варіння вивертається химерною лійкою, було неможливо. Прагнучи бути корисною, Таня оббігала злачні місця району, збираючи в зшиту бабусею сумку пляшки.
Потім дівчинка відмочувала знахідки, бо за чисту склотару в пункті приймання платили трохи більше, і купувала додому хліб або ще щось необхідне. Недовгий період були проблеми з транспортом. Автобуси перестали дотримуватися розкладу через те, що їхню кількість на лінії різко скоротили.
У результаті втиснутися в салон із сумками стало практично неможливо. І дідусь Паша сконструював два зручні маневрені візки-сумки. Той, що був більшим за місткістю, чоловік найчастіше возив сам.
А коли з якоїсь причини не міг поїхати на дачу, неодмінно попереджав:
