— Ой, як чудово, ім’я класне, а ще так мого улюбленого викладача в університеті звали.
Почувши це, Людмила Вікторівна аж скривилася і знову потягла сина на кухню.
— Мамо, ти нормальна? Та як тобі таке в голову прийшло? — почувся звідти обурений голос Артема.
А річ у тім, що Людмила Вікторівна, як сценарист поганих детективних серіалів, вже виклала синочку свою версію подій. Мовляв, у Дашки шури-мури були з цим викладачем психології, тому й синочок на його честь, і диплом з оцінками хорошими. Напевно, старий ловелас клопотав за свою пасію перед викладацьким складом. А може, і сама Дашка інших викладачів охмуряла.
Але Артем швидко остудив запал матінки:
— Мамо, та Денису Петровичу на момент Дашиного навчання вже близько сімдесяти було, і взагалі моя дружина не така.
Ображена невірою жінка підбгала губи й пробурмотіла: «Ну-ну».
А потім сталося те, що серйозно поставило Дашине щасливе сімейне життя під загрозу. Наближалася річниця випуску Даші зі школи. І колишні однокласники вирішили влаштувати з такого приводу невелику вечірку. Артем, звісно, відпустив дружину в ресторан. Відпустив саму, самому йти не хотілося. Ну, по-перше, він нікого з її компанії не знав. А по-друге, маленького Дениса того разу залишити було рішуче ні з ким.
Даша повернулася із зустрічі ближче до півночі, трохи напідпитку, і відразу почала емоційно ділитися з чоловіком тим, як славно вони провели час. Як змінилися її друзі і чого вже досягли в житті. Ніби між іншим згадала вона і якогось Романа.
— Став Роман бізнесменом, і взагалі, зараз схожий на голлівудську зірку. А він, між іншим, був моїм першим шкільним коханням, — мрійливо протягнула Даша і тут же прикусила язика.
Артем співчутливо глянув на дружину — ну що візьмеш із жінки, яка трохи випила, — і все ж делікатно попросив більше не згадувати про колишнього суперника. Мало лі у кого в дитинстві які романтичні захоплення були.
Не те щоб чоловік серйозно приревнував, але трохи було неприємно, і Даша згорнула цю делікатну тему.
І треба ж було такому статися, що на чотириріччя Дениса Артем спробував підколоти Дашу цим колишнім коханим.
Можливо, вийшло надмірно емоційно, але за святковим столом запанувала гнітюча тиша. І Людмила Вікторівна тут же поволокла сина на кухню. Ну не могла вона прогавити такий шанс вивести ненависну невістку на чисту воду.
— А скажи-но, Артеме, — почала жінка єлейним голосом, — цей Роман усі ці роки в нашому місті жив?
