При цих словах Людмила Вікторівна навіть підвелася зі стільця. Бліда як крейда, з округленими очима, вона вчепилася в край столу і глухо видихнула:
— Ні!
Артем на мить відволікся, мигцем глянувши на матір, і знову з цікавістю повернувся до перерваного заняття. Тим паче, що через плече йому заглядав заінтригований батько. Чоловік взагалі жваво цікавився всілякими досягненнями науки. Йому було цікаво, як же виглядає цей дорогий тест. Обидва чоловіки встромили носи в стовпчики цифр, і Артем нерозуміюче мукнув:
— Не зрозумів, як це може бути?
Батько нервово поправив окуляри й вихопив у сина казенний папір.
— Я теж не зрозумів, — протягнув він.
І тільки бабуся Артема, Аріна Леопольдівна, посміхнулася недобре:
— Треба ж, як цікаво вийшло! — злісно витріщилася вона на Людмилу Вікторівну, яка доводилася їй невісткою.
Що тут почалося? Це був не просто скандал зі з’ясуванням стосунків. В один момент звалилося все, що вважали правдою у великій і дружній родині. Виявилося, що Людмила Вікторівна попалася на тому ж, у чому звинувачувала власну невістку. На білому казенному бланку чорним по білому було написано, що Артем не є кровним родичем свого батька. Її давня зрада раптом випливла назовні.
Ох, який же піднявся крик і галас! Навіть сусіди почали стукати у двері з вимогою припинити й погрозами викликати поліцію. А Даша сиділа, забившись з переляку в дальній кут. Вона не почувалася переможницею, не відчувала якоїсь радості чи зловтіхи. Більше того, її гриз черв’ячок провини й розчарування, адже вона своєю вимогою зруйнувала сім’ю чоловіка.
Батько Артема однозначно дав зрозуміти, що подає на розлучення.
— Ти не винна, — втішав її Артем, коли кохана поділилася нелегкими думками. — Завжди краще знати правду. А тато… тільки він мій справжній батько, іншого не треба.
І він навіть подякував Даші за те, що відкрила йому очі на матір. Звісно, він не маленький і сам розумів головою. Ось тільки серце не вірило в підлість найріднішої людини. А тут такий урок, прямо як по писаному: гуляща свекруха невістці не вірить.
