Олена засунула деко в розігріту духовку, обтрусила з рук залишки борошна і, зафіксувавши час на кухонному годиннику, присіла за стіл.
Сьогодні все має бути ідеально. Фірмові пиріжки мусять піднятися в духовці, підрум’янитися й стати саме такими, які полюбляє Павло. Це дуже важливо, надзвичайно. Олена всміхнулася й, прикривши очі, замислилася, згадуючи все, що сколихнулося й ожило в її голові та серці після вчорашнього несподіваного дзвінка Павла.
Сім’я Григор’євих жила чудово, у цілковитій гармонії. Мама й тато Олени дуже кохали одне одного. Це були стосунки, засновані на спільних думках, інтересах, професії, поглядах і смаках. Оленка була здоровою та щасливою дитиною щасливих людей.
Вона, як і належить свого часу, трохи побренькала на піаніно, поспівала в хорі, потанцювала в ансамблі, позубрила англійську — загалом, виконала ту програму розвитку, яка вважається обов’язковою для дівчинки з порядної родини. Рішуче зруйнувавши надії батьків на продовження сімейної педагогічної династії, Олена вступила до університету на зовсім нову тоді спеціальність з управління персоналом. Вчилася вона легко, жила звичайним веселим університетським життям.
Ось тільки одного з обов’язкових атрибутів студентської юності — романів із ровесниками чи бодай безневинного флірту — у неї не спостерігалося.
— Дивно все-таки, — знизував плечима Оленчин батько, який свого часу «забронював», як він жартівливо висловлювався, майбутню дружину Ірину ледь не на першому курсі інституту, закохавшись палко й на все життя.
— Чого вона зволікає? А хлопці на курсі куди дивляться? Не розумію. Адже чудова дівчина! Не всі ж такі скороспілі, як ти, — посміювалася дружина. — Я, до речі, на першому курсі просто дурненька була. Якби знала тоді про всі твої чесноти, одразу дала б тобі гарбуза. Олені абсолютно нікуди поспішати.
— Так? А я б просто зараз від онучка б не відмовився, — мрійливо тягнув Сергій.
Рік минав за роком, але ні внучка, ні внучки, ні зятя — хоча б потенційного — Сергій та Ірина не отримували. Олена була сама, але при цьому зовсім не виглядала нещасною чи самотньою. Судячи з усього, їй було цілком комфортно із самою собою. Ірина все ж таки час від часу поглядала на доньку-старшокурсницю з певною тривогою.
Все-таки тривале відособлене дівування Олени було не зовсім логічним. Олена не була красунею, і навіть особливо гарненькою її об’єктивно назвати було важко, але блискуче довге русяве волосся, зеленкуваті очі та струнка фігура складалися в цілком симпатичну картину. І все ж вона продовжувала залишатися одна. Після закінчення університету її залюбки взяв на роботу серйозний бізнесмен, давній приятель батька…
