Старша дівчинка раптом розридалася. Сльози бризнули з очей струмками. Худеньке тіло стряслося від схлипувань. У неї почалася істерика. Замість того щоб заспокоїти доньку, чоловік глянув на неї зі злістю, презирством, мало не огидою. Іван здригнувся. Занадто добре був йому знайомий цей погляд. Так на нього почав дивитися батько, коли в домі з’явилася мачуха.
Чоловік одразу ж перейнявся співчуттям до старшої дівчинки. Йому захотілося сховати її від цього погляду, що ранить. Невже батько не розуміє, що завдає своїй дитині непоправної травми? Прямо зараз? Прямо в цей самий момент?
— Це довга історія, — відповів нарешті чоловік. — Але ви… Ви врятували Мілану, тож маєте право знати. Та й мені треба виговоритися.
Зараз за нами приїде поліція, вам уже, вибачте, доведеться відповісти на кілька запитань, процедура така. І ось поки вони в дорозі, я розповім вам усе. Видно було, що чоловікові треба виговоритися. На його душі лежав тяжкий вантаж. Він пережив страшну ніч, не знаючи, де знаходиться його дитина. І зараз, коли мала сиділа на колінах батька, тривога поступово відпускала його.
Федір жив у селі неподалік від лісу — не в тому, де був рідний дім Івана, а в сусідньому, більшому і ближчому до райцентру. У місто, на відміну від своїх друзів і приятелів, чоловік не прагнув. Подобалося йому працювати на землі, вести господарство, займатися тваринами. Обрав Федір собі шлях фермера. Продукція розліталася на ура, справи йшли вгору.
Почувався чоловік цілком щасливою людиною. Був у нього міцний будинок, велике господарство, улюблена справа, стабільний дохід і, найголовніше, обожнювана дружина — розумниця і красуня Альона. Одне затьмарювало щастя молодої сім’ї: дитина у них ніяк не виходила. Подружжя їздило по лікарях, проходило лікування, навіть до цілителів зверталося. Нічого не допомагало.
Федір ще нічого, а ось дружина його страждала. Чоловікові важко було бачити такий стан коханої. Адже він ще зі школи був закоханий в Альону, але тоді навіть і мріяти не смів, що колись вона стане його дружиною. Федір обіцяв Альоні, що зробить її щасливою, і дуже старався: передбачав кожне її бажання, виконував будь-які примхи, тільки от не все виявилося в його силах.
Минуло десять років шлюбу, коли ніхто вже й не сподівався на диво, воно все ж сталося. Одного разу Альона зрозуміла, що чекає дитину. Радості подружжя не було меж. Правда, вагітність протікала важко, з ускладненнями. Альона багато разів лежала на збереженні. Федір її всі ці місяці буквально на руках носив, не давав піднімати нічого важчого за чашку з чаєм. Подружжя чекало на первістка, раділо, будувало плани.
Катюша народилася раніше терміну. Добре, що Альона в цей момент перебувала в лікарні, інакше дитину б не врятували. Сама ж жінка не перенесла пологів. Вона навіть не встигла побачити доньку, не почула її першого крику. Лікарі старалися, робили все можливе, але виявилися безсилими. Альони, молодої та коханої дружини Федора, не стало.
Чоловік важко переживав втрату: змарнів, умить постарів, закрився від усіх у своєму будинку, навіть близьких друзів, які щиро хотіли допомогти молодому вдівцю, на поріг не пускав. У той важкий період він у всьому звинувачував новонароджену доньку: якби не вона, Альона була б зараз із ним. Жили ж вони без дітей, і нічого. І як же бути тепер?
У цей час лікарі билися за життя і здоров’я слабенької недоношеної дівчинки. Катя, нікому не потрібна, лежала в кювезі, вся обмотана трубками, крихітна, худенька, бліда. Ще зовсім недавно вона була джерелом радості та сенсом життя для своїх батьків. І ось тепер відразу опинилася зовсім одна. Батько навіть не дзвонив у лікарню дізнатися про її стан. Здавалося, дівчинка відчувала це і потихеньку згасала, незважаючи на всі старання лікарів.
А Федір запив. Випивка допомагала відключитися від страшної дійсності. Правда, потім навалювалося важке похмілля разом із похмурими думками, але зате хоч якийсь час свідомість чоловіка перебувала в рятівній відключці. Так і жив він після похорону коханої дружини. Господарство його поступово занепадало, але це, здавалося, анітрохи не турбувало горюючого Федора.
А потім йому наснився сон. Рівно на дев’ятий день після відходу коханої він побачив її, що сиділа в їхній вітальні. Сумним люблячим поглядом дивилася вона на чоловіка. Федір кинувся до неї, обійняв, затрясся від ридань.
— Навіщо ти від мене пішла? — запитував він дружину. — Я не хочу тут без тебе. Навіщо мені таке життя?
— Я не хотіла. Так вийшло, — сумно похитала головою Альона. — Але тобі ще рано йти. Твій час нескоро прийде. Ти й тут потрібен.
— Навіщо? Навіщо мені це життя без тебе?
— Катюша, наша донька. Їй потрібна твоя любов. Потрібен твій захист. Врятуй її!
Федір отямився і виявив себе прямо на підлозі. Напившись, він навіть не доповз до ліжка. Альона і раніше снилася йому, але саме снилася. А зараз у чоловіка було відчуття, що кохана приходила до нього з якогось іншого світу. Прорвалася на мить, щоб передати важливу інформацію, щоб повернути до життя. Чоловік прямо попрямував у ванну. У голові прояснилося. Альону не повернути. Але у нього тепер є донька. У ній частинка коханої дружини. Це її продовження.
І рідна крихітка зараз у лікарні. На свій сором, Федір усвідомив, що жодного разу не поцікавився станом дівчинки. Як вона зараз? Може, дитині потрібні ліки? Пелюшки? Наступного ж ранку Федір був у лікарні. Йому навіть показали дівчинку. Яка ж вона була тендітна! Яка маленька! Серце чоловіка переповнилося жалістю і ніжністю.
На очі навернулися сльози. Лікарі сказали, що стан дитини критичний. Через пару днів усе вирішиться: або мала піде на поправку, або… Про другий варіант навіть думати не хотілося.
— Давай, Катюшо! Давай, мила! Тримайся! — примовляв Федір, дивлячись на крихітку через скло кювеза.
І… У це складно було повірити, але дівчинка ніби відчула підтримку рідної людини. Вона розплющила оченята і подивилася прямо на батька. Уважно, пильно, вивчаюче. Федір ахнув від подиву і відразу зрозумів, що тепер усе буде добре. Катя дійсно швидко пішла на поправку. Почала набирати вагу, навчилася самостійно дихати і пити суміш із пляшечки.
Вона міцніла з кожним днем. Федір тепер регулярно відвідував доньку. Його пускали до неї в палату, бачили, що після відвідування батька крихітна пацієнтка почувається краще. Напевно, маленька Катюша зрозуміла, що потрібна комусь у цьому світі, і тому видерлася. Через місяць Федір уже забирав її з лікарні.
На виписці були присутні його друзі та мати, яка приїхала здалеку допомогти на перший час — батьків Альони давно не було в живих. Вони б, звичайно, теж допомагали ростити малу. А так Федір розумів, що мати рано чи пізно поїде до себе. У неї вдома господарство, хворий чоловік, онуки від інших дітей. Вона не зможе жити з Федором вічно.
І все ж мати дуже допомогла новоспеченому батькові: навчила поводженню з немовлям, налаштувала побут, підтримала, зрештою. Разом вони виходили Катюшу до року, а довше мати залишатися із сином та онукою не могла. Повернулася додому, у своє життя, що вимагало її постійної уваги та участі. Федір на той час цілком освоївся з роллю батька, так йому принаймні здавалося.
Але дуже скоро з’ясувалося, що поєднувати фермерство з доглядом за малою — справа непроста. Якщо чоловік займався роботою, страждала дитина і накопичувалися домашні справи. Якщо возився з Катюшею, простоював бізнес і починала відчуватися нестача грошей. Чоловік буквально розривався між донькою та фермерством. Одного разу Федір зрозумів, що далі так тривати не може.
І хоча не хотів він довіряти дитину чужій людині, але все ж узяв у дім помічницю. Нею виявилася Анна, дочка сусідів. Молода скромна дівчина, що виростила кількох братів і сестер, і тому явно вміє доглядати малюків. Анна якраз шукала роботу: магазин, у якому вона працювала продавщицею, закрили, і дівчина залишилася без діла. Тому вона з радістю погодилася підробити нянею у молодого вдівця.
Була й інша причина, з якої дівчина із задоволенням прийшла в цей будинок. Федора в селі поважали і жаліли. Він вважався ідеальним чоловіком в очах місцевих панянок: працьовитий, відповідальний, вірний, красивий. І, що вже зовсім рідкість, непитущий. Той запій після трагедії з його дружиною ніхто до уваги не брав. Анна не була винятком. Вона давно задивлялася на симпатичного сусіда.
Страждання облагородили його мужнє обличчя. Дівчина мріяла, щоб чоловік звернув на неї хоч якусь увагу. Але він байдуже дивився на жінок, все ще переживаючи свою втрату. І ось раптом Федір пропонує їй доглядати за своєю донькою. Та ще й за непогану плату. Природно, Анна погодилася. Піклуватися про маленьких дітей вона вміла. Не сказати, що любила цю справу, але й не обтяжувала вона її.
Анна з ентузіазмом взялася за роботу. Вдень вона займалася Катюшею: годувала малу, виводила її на прогулянку, купала. А ще робила домашні справи: витирала пил, прала, прибирала і готувала Федору смачні вечері. До приходу господаря Анна завжди приводила себе в порядок: зачісувалася, робила легкий макіяж, одягала щось, що вигідно підкреслює достоїнства фігури. Їй хотілося подобатися цьому чоловікові, хотілося бачити в його очах зацікавленість. Можливо, навіть захоплення. Анна була вродливою і чудово знала це.
Федір довгий час залишався байдужим. Він дякував Анні за турботу, доплачував їй за клопоти по господарству, робив компліменти, але не ті, що хотілося б почути Анні. Федір хвалив її куховарство, відзначав Катині успіхи, які були явною заслугою няні, але не більше. Анна намагалася, дуже намагалася зачарувати Федора. Посміхалася йому, підбадьорювала, виводила на довгі душевні розмови, в яких чоловік виливав своє горе і полегшував тим самим душу.
Федір все ще дуже любив Альону. Хотілося б Анні, щоб до неї він відчував хоча б малу частку цього почуття. Одного разу Катюша захворіла. Звичайна дитяча інфекція. Анна таке сто разів бачила у своїх молодших. Але Федір по-справжньому злякався. Він просто серед ночі постукав у двері батьків Анни. Швидку чоловік теж викликав, але їхати їм до їхнього села було довго.
Чоловікові здавалося, що його донька помирає. Дівчина дала малій жарознижувальне. Жар поступово спадав, як і напруга Федора. Коли приїхала швидка, дитина була вже в порядку і міцно спала. Лікар призначив лікування і поїхав. А Анна і Федір залишилися сидіти в напівтемній вітальні.
— Дякую. Що б я без тебе робив, навіть не уявляю.
— Нічого страшного. Звичайна застуда. З дітьми таке трапляється.
— Розумію, але…
