— Пішла, — поділилася дівчинка.
— А потім… — Федір знову заговорив. — Потім, через якийсь час, Анна попросила мене забрати з двору Мілану. Я накинув куртку і вийшов. Мала повинна була бути на гірці. Вона б точно нікуди не пішла звідти, але…
Але її там не було. Федір у подиві дивився на порожню гірку, що виблискувала у світлі вуличного ліхтаря. Тоді він ще не злякався. Ну, хіба мало… Може, відійшла в глибину саду, за лазнею зараз сидить або в іншому затишному місці.
Хоча це і дивно… Зазвичай, накатавшись, Мілана йшла прямо додому. Нічого навколо її не цікавило. У Федора навіть майнула надія. А раптом лікування діє? Раптом лікарі помилилися у своїх прогнозах? Можливо, у Мілани прокидається усвідомлення та інтерес до дійсності? Раптом прямо зараз його крихітка почала досліджувати світ?
Федір швидким кроком пройшовся по двору. Мороз міцнішав. Перебувати на вулиці ставало вже неприємно, але… Мілани ніде не було! Чоловік кинувся до хвіртки. Та, як завжди, була міцно замкнена. Тобто донька точно десь на території. Інакше й бути не може. До запору їй навіть не дотягнутися. Не кажучи вже про те, що Мілана точно не розбереться з тим, як його відкрити. Вона ж незвичайна дитина.
Напевно, донька повернулася додому. Поки він тут по двору метався, просто увійшла у відчинені двері. Федір поспішив у будинок. На порозі його вже чекала Анна.
— Мілану чому не привів? — невдоволено поцікавилася вона.
І чоловік зрозумів: сталося щось дивне і дуже страшне. Мілани явно немає вдома. Немає її і у дворі. Але… тоді де вона?
Що взагалі сталося? Федір пояснив дружині, що не знайшов доньку.
— Як? — Анна осіла на скриню, що стояла в коридорі. — Як це не знайшов?
— Немає її ніде. Весь двір оббігав.
Анна на швидку руку одяглася і кинулася у двір. Голосно закликаючи доньку, вона досліджувала кожен закуток. Навіть у собачу будку заглянула. Дівчинки ніде не було. Федір намагався знайти сліди, які б могли прояснити ситуацію, але… Стояв мороз. Сніг був твердий. Жодних відбитків на ньому не залишалося. Чоловік кинувся до сусідів. Їм потрібна допомога. Термінова і невідкладна.
Анна зв’язалася з місцевим відділенням поліції. Воно знаходилося в сусідньому селі. А в їхньому селищі був тільки дільничний, толку від якого в такій ситуації нуль. Катя весь цей час сиділа як мишка у своїй кімнаті. На неї ніхто не звертав уваги. Дівчинка бачила, як збираються на пошуки сусіди, закутані до самих очей у шарфи і з ліхтарями в руках. Організованим натовпом люди бродили по селу, вигукуючи ім’я Мілани.
Ніби молодша сестра могла їм відповісти. Вона ж ніколи не відгукувалася, навіть якщо до неї зверталася мати. Звук власного імені був для дівчинки черговим шумом із цього нецікавого їй світу. Потім приїхала поліція. Катя крізь замерзле вікно спостерігала, як блимає синьо-червоний проблисковий маячок, а ось сирену люди у формі не вмикали.
Дивно, але з поліцейськими не було собаки. А ось вона б, можливо, могла і стати в нагоді. Могла взяти слід, поки ще не пізно. Катя накинула пуховик — той самий, із роздертим рукавом, — і підбігла до воріт. Сусіди обшукували село, поліцейські стукали в будинки, розмовляли з місцевими жителями, намагаючись зібрати хоч якусь інформацію. Катя зітхнула. Так вони нізащо не знайдуть Мілану, тому що в селі її немає. І Катя знає це точно, адже це вона сама повела Мілану в ліс.
Ідея виникла в голові дівчинки, коли вона, ридаючи, лежала на ліжку у своїй кімнаті. Анна покарала її ременем, місце нижче спини горіло, але куди нестерпнішими були душевні муки. Як же Каті зараз хотілося, щоб її пошкодував батько. Просто пару разів погладив по голові, сказав щось підбадьорливе. Від самотності та почуття власної непотрібності розривалося серце. Всі носяться з Міланою. Молодшій сестрі дістається все: любов, увага, турбота. Найкращий шматок, нарешті.
Катя, звичайно, не голодувала, але це у Мілани була особлива дієта, що передбачає велику кількість смачних фруктів і овочів щодня в будь-яку пору року. І навіть зараз, покаравши падчерку, Анна вирушила на кухню готувати для улюбленої донечки салат з ананасами — тільки для Мілани, тому що грошей у сім’ї зайвих немає. І знову ж таки через Мілану, через її дивну хворобу. Тут із коридору долинув голос батька.
— Як сьогодні Мілаша? — запитав він у Анни.
Мілаша! А коли він востаннє називав старшу доньку Катюшею? Коли взагалі до неї звертався? Батько дуже втомлювався, Катя це розуміла і жаліла його, але на Мілану у нього завжди знаходилися сили і час. Він робив їй масаж, займався з нею спортом, грав, а на Катю не звертав жодної уваги, в кращому випадку про оцінки запитував.
І навіть зараз бачив же, як Анна її била, і навіть не зайшов, щоб пошкодувати, щоб просто побути поруч. Ні, знову на кухню пішов, до дружини, щоб про Міланині успіхи дізнатися. Ох, якби її не було, яким би чудовим стало життя! Катя чудово пам’ятала той час, коли сестра ще не народилася. Тоді батько багато спілкувався з нею, грав, брав із собою на річку.
Вони і в походи ходили, і в гості разом їздили. Батько катав доньку на човні та на мотоциклі, возив у місто на атракціони і в кафе. Та й Анна була зовсім іншою, більш ласкавою та уважною. Катя раптом різко сіла в ліжку. Але ж цей щасливий час, цю золоту пору можна і повернути. Для цього потрібно лише, щоб зникла Мілана.
Катя діяла майже механічно. Непомітно вислизнула в коридор, швидко одяглася. Дорослі тихо обговорювали на кухні минулий день. Через центральні двері Катя виходити не стала — її б могли помітити. Дівчинка спустилася в підвал. Під його стелею було віконечко, яке ніколи не зачинялося. Через нього дівчинка і вибралася назовні.
Морозне повітря обпекло щоки і ніс. Холодає. Завтра, напевно, навіть скасують заняття в школі. Треба поспішати, поки дорослі не зрозуміли, що на вулиці занадто холодно, і не вийшли за Міланою. А ось і сестра. Забирається на гірку і скочується. Забирається і скочується. І при цьому по обличчю Мілани навіть незрозуміло, чи подобається їй це заняття чи ні. Як робот якийсь. Моторошне видовище насправді. Особливо в сутінках, що згущуються.
Катя підійшла до сестри. Почекала, поки та опиниться на землі. І взяла Мілану за руку. Дівчинка робила так багато разів. Іноді Анна просила її привести молодшу сестру з вулиці. При Каті Мілана майже ніколи не влаштовувала істерик. Слухняно брела додому. Батько завжди розчулювався і радів такій картині. А ось старша дочка думала, що слухняність Мілани — скоріше збіг, ніж вираження якогось особливого ставлення до неї малої.
Але зараз Катя повела Мілану не додому. Ні. Дівчинка твердо намірилася повернути колишнє життя. А для цього потрібно прибрати молодшу сестру. Адже це вона — джерело всіх Катиних бід. Потім уже Катя зрозуміла, що діяла в якомусь дивному стані. Вона не усвідомлювала до кінця, що робить. Головним для неї було прибрати Мілану подалі від дому.
Про те, що з малою станеться в темному морозному лісі, не думалося, як і про почуття дорослих. Катя швидким кроком вела Мілану до лісу, що темнів неподалік. Сніг скрипів під ногами сестер. У небі сяяли яскраві великі зірки.
— Це все через тебе, — твердила Катя. — Це все ти винна. Мене ніхто не любить. Всі навколо тебе крутяться. Але нічого, скоро все стане як раніше. І тато знову буде моїм, а не твоїм.
Звичайно ж, Мілана не відповідала. Вона просто переставляла ноги, слухняно йдучи слідом за Катею. Нарешті дівчатка опинилися в лісі.
— Ось тут ти тепер і будеш, — похмуро повідомила Мілані старша сестра. — Зараз ще трохи далі зайдемо, щоб ніхто тебе не побачив. А тобі? Тобі ж усе одно де бути, розумієш? Що вдома з батьками, що тут. Ні тобі все одно ніякої різниці. Ось і залишайся.
Вирішивши, що вже досить далеко завела в ліс Мілану, Катя випустила руку сестри і кинулася геть. Вона не оберталася, але знала і так: мала не дивиться їй услід. Сестра не злякалася, не здивувалася. Мілана просто стоїть там, де її залишила Катя. Стоїть як якийсь стовп або ще одне дерево. Дівчинка бігла спочатку лісом, потім полем. Село все наближалося.
Катя думала про те, що їй потрібно встигнути повернутися у свою кімнату до того, як батьки помітять відсутність Мілани. Інакше все стане занадто очевидно. А так ніхто і не здогадається, куди зникла молодша. Напевно, спочатку Мілану будуть шукати, але не знайдуть і забудуть, і життя стане колишнім. Катя повернулася в будинок тим же шляхом, що і вийшла — через підвал.
Навшпиньки прослизнула в коридор, скинула одяг і взуття. Батько і Анна все ще обговорювали на кухні план лікування Мілани. На це були потрібні гроші. Батько говорив, що візьме кредит, хоча у них і так боргів уже багато. Катя посміхнулася. Ні, тату, не доведеться тобі знову влазити в цю кабалу. Мілани більше немає, значить, немає і проблем.
Дівчинка повернулася у свою кімнату, забралася в ліжко, погасила світло. Натягнула ковдру до самих очей і почала чекати. Серце шалено калатало. Катя не могла зрозуміти своїх почуттів. І радість, і відчай, і страх, і веселощі — все разом. Ну а потім Анна відправила Федора за Міланою. Той її, звичайно ж, не знайшов. І почалося: сусіди, поліція, пошуки…
