Ще місяць тому сорокаоднорічний Антон і не підозрював, що його життя може так раптово і круто змінитися. Але три останні тижні він жив на куражі, і чим далі, тим більше цього куражу прибувало.
Все яскравішим і цікавішим ставало його життя, все стрімкіше зростала його самооцінка, і все більше він захоплювався собою. А все тому, що в непримиренній боротьбі за його серце зійшлися дві прекрасні жінки: сорокарічна дружина Вікторія, з якою він до цього був цілком щасливий, і двадцятидворічна Агата, яка, мов вихор, увірвалася в його статечне розмірене життя і перевернула в ньому все з ніг на голову.
Уже двадцять років Антон був у щасливому шлюбі. З розумницею і красунею Вікторією вони одружилися ще на другому курсі медичного інституту. Відразу після закінчення вишу у них народилися один за одним троє дітей. Зараз старшій доньці Аліні було сімнадцять, середньому синові Вадику — дванадцять, а молодшому Іллюші влітку мало виповнитися сім років.
Антон був власником і директором невеликого, але досить стабільного туристичного агентства, яке тісно співпрацювало з прибалтійськими та двома європейськими країнами. В агентстві у Антона працювали всього шестеро людей: три оператори, перекладач, бухгалтер і юрист. Сам Антон був сьомим. Прибутку маленької компанії цілком вистачало на безбідне існування сім’ї власника, тому Вікторія, дружина Антона, вже більше десяти років не працювала, займалася домом і дітьми. Вона довіряла чоловікові й була впевнена, що її життя склалося. Антон обожнював її та дітей, добре забезпечував сім’ю, ніколи не був помічений у походеньках наліво.
Віка була впевнена, що чоловік вірний їй і повністю зосереджений на бізнесі та сім’ї. І раптом, як грім серед ясного неба, у щасливе життя пари увірвалася Агата. Це сталося близько місяця тому.
Того ранку Антон, як завжди, одягнув суворий костюм, пригладив перед дзеркалом у передпокої свою аристократичну борідку і підморгнув молодшому синові:
— Завтра йдемо на риболовлю. Готуй снасті. Увечері перевірю.
— Буде зроблено! — відрапортував семирічний Ілля.
Дружина цмокнула чоловіка в блискучу лисину. Антон скривився. Він знав, що його лиса голова подобається дружині значно менше, ніж пишна чуприна, яка прикрашала його за часів студентства. Але проти генетики не попреш. Уже до тридцяти років у Антона, як і в його батька та діда, намітилася досить пристойна лисина. А до сорока голова стала круглою і блискучою, як повітряна куля. З усієї рослинності на обличчі залишилися тільки брови і густа, акуратно підстрижена борідка з вусами.
На роботу Антон їздив на своїй машині. Ось і того дня він швидко дістався офісу, відчинив двері й почув, як в одному з відділів голосно сміються. Відзначив про себе, що один із голосів він не впізнає. Він ніколи раніше не чув цього ніжного, нереально красивого, ніби кришталевого сміху. Здавалося, що дзвенить якийсь чарівний дзвіночок.
Антон із цікавістю зазирнув у кабінет, звідки лунав сміх. Побачив трьох своїх співробітниць, а разом із ними сиділа ще одна молоденька дівчина. Не тільки її голос, а й зовнішність здалися йому незвичайними: великі зелені очі, пишне попелясте волосся до плечей, задерикувато кирпатий акуратний носик і чарівні ямочки на щоках. Побачивши її, чоловік мимоволі посміхнувся.
— Робочий день ще не почався, а у нас уже перша клієнтка? — з незвичайною привітністю запитав він.
Дівчина тут же схопилася з місця…
