Антон розглядав новенький блискучий джип, не приховуючи захоплення чудовою машиною.
— Що значить — чия? — посміхнулася Вікторія. — Це моя машина, подарунок коханої людини. Ти мені майже двадцять років обіцяв купити машину. А дехто не обіцяє, а відразу дарує.
— Віко, але яка кохана людина? — Антон похмуро дивився на колишню дружину. — Ми з тобою створені одне для одного. Мені рік знадобився для того, щоб я це зрозумів. Я втратив цілий рік. Мені було так погано без тебе, без дітей. Давай почнемо все спочатку.
— Антоне, ти за рік жодного разу не провідав дітей. Вони так чекали на тебе перший час.
— А зараз? — не приховуючи напруженого інтересу, запитав Антон.
— А зараз у їхньому житті з’явився інший чоловік, який замінив їм батька. Вони про тебе більше не згадують.
— Ти не маєш права забороняти дітям бачитися зі мною! — вибухнув Антон праведним гнівом. — Я піду в органи опіки, якщо треба — до суду. Але я від своїх дітей не відмовляюся.
Вікторія посміхнулася.
— Не розумію, навіщо тобі органи опіки або суд? У дітей не змінилися номери телефонів. Якщо хочеш, можеш просто зателефонувати їм. І якщо вони захочуть, зустрічайтеся на здоров’я, я не заперечую.
Антон притих. Потім винувато подивився на дружину.
— Віко, взагалі-то я вже тиждень тут ходжу, все намагаюся тебе зловити. У мене зараз проблема з житлом, сплю в офісі. Ні душу прийняти, ні одяг попрасувати. Може, дозволиш мені поки пожити в нашій квартирі?
Віку різонуло почуте «в нашій квартирі». Адже чоловік не мав жодних прав на житло.
— Антоне, ти, видно, забув, що продав свою частку мені. Не посоромився цілий мільйон з мене запросити. Ця квартира вже давно не твоя. Я не можу тебе сюди пустити, вибач. А як же та квартира, яку ви з Агатою купували?
— Агата вигнала мене. Зараз вона там живе з іншим чоловіком, я ж оформив її на Агату.
— А хіба Агата не вагітна? — здивувалася Віка, згадавши розмову з Катею.
— Ти що, знущаєшся з мене? — спалахнув Антон.
— О! — протягнула Віка. — Справи йдуть ще гірше, ніж я думала. Агата не тільки витягла з тебе всі гроші, що могла, а й нервову систему тобі за рік здорово розхитала. Тобі б підлікуватися, Антоне.
Чоловік ображено подивився на колишню дружину і закрокував геть. Віка з жалістю дивилася йому вслід. Їй було шкода його, але він сам створив усе, що зараз відбувалося в його житті. Перевіривши квартиру і привітавшись із сусідами, Вікторія поїхала за Дімою.
Коли вони приїхали додому, жінка усамітнилася з Аліною і розповіла їй про зустріч із батьком.
— Доню, мені так шкода його стало. Він залишився зовсім один, такий загублений, неприкаяний, нікому не потрібний. Може, подзвониш йому? Зводиш його в кафе? Я дам тобі грошей, мені здається, він голодний.
— Мам, не перебільшуй! — Аліна невдоволено подивилася на матір. — Ніякий він не голодний, просто на жалість тиснув, а ти й повелася. Я йому подзвоню, але скажу, що хочу пообідати з ним у ресторані. За його рахунок, зрозуміло. Ось тоді і розберемося.
У неділю Аліна зустрілася з батьком. Він пригостив її обідом у дорогому ресторані. Собі замовив тільки келих пива. Сказав, що недавно їв.
— Мам, по-моєму, ти все-таки мала рацію. У батька дійсно туго з грошима. Мені спочатку стало дуже шкода його. Я навіть хотіла попросити тебе, щоб ти пустила його пожити в нашу квартиру. Але коли він став лаяти тебе за те, що ти знайшла собі «багатого папіка», мені стало так огидно, що вся жалість до нього зникла. Він зовсім не розуміє, хто зруйнував нашу сім’ю.
А через місяць сім’я Вікторії та Павла з чотирма дітьми поїхала на закордонний курорт. У багажі, крім усього іншого, лежали милиці: Діма почав потроху вставати з візка і робити перші самостійні кроки.
