Підліток кивнув головою. Вікторія дуже здивувалася, але в шухлядах Діминого столу було майже те саме, що в письмовому столі її сина: книжки, комікси, шашки та шахи, пара планшетів. А ще там були альбоми з малюнками. Це було незрозуміло, адже хлопчик був нерухомий. Він лише злегка ворушив кінчиками пальців рук і кивав головою. Вікторія почала розглядати малюнки, коментувати їх. Дитина з цікавістю слухала її і чуйно реагувала на її слова.
Через годину в кімнату увійшов охоронець. Він сказав, що хлопчикові пора обідати, а Вікторія вільна. Після обіду Павло Сергійович їй повідомить про своє рішення. Додому Віка поверталася в пригніченому настрої. Вона була впевнена, що її не приймуть. Вона гадки не має, як працювати з хлопчиком. Але не встигла вона доїхати до будинку, як подзвонив роботодавець. Цього разу його голос не був такий суворий і сухий, як під час бесіди в кімнаті підлітка.
— Чесно кажучи, ви мене здивували, — сказав чоловік. — Дімі досить важко сподобатися, але він дав мені зрозуміти, що хоче, щоб я вас залишив працювати з ним. Тож завтра виходьте на роботу.
Вікторія дуже боялася, що не впорається. Але її страхи були марними. Вранці наступного дня її зустріла Ганна Петрівна — керуюча, у підпорядкуванні якої був увесь обслуговуючий персонал будинку. Ця пані детально пояснила Віці, якого догляду потребує підліток. Показала, де його потрібно мити, де стоїть стіл для масажу, як годувати дитину і чим розважати.
Вікторія дуже швидко влилася в роботу. Вона вже місяць працювала в будинку свого роботодавця. Їй подобалося все: її підопічний хлопчина, хороша зарплата і регулярні премії, які господар справно платив наприкінці кожного тижня. Подобалася і сама атмосфера в будинку, де вона працювала. Народ навколо був серйозний, працьовитий, неговіркий. Видно, що господар добирав людей під власні уявлення про хорошу прислугу.
Наближався Новий рік. Вікторія зранку гуляла з Дімою котеджним містечком. Возила його в невеликий лісок, спостерігали за білками, що скачуть у гілках дерев. А потім Вікторія заговорила про свято:
— Дімо, а на Новий рік усім дітям дарують подарунки. Цікаво, а що ти хотів би отримати? Я впевнена, що твій тато вже знає, що подарувати тобі.
Сказавши це, Вікторія звернула увагу на те, що обличчя хлопчика спохмурніло. Подумала, що ляпнула щось неприпустиме. Вирішила виправити помилку. Стала розповідати про Новий рік у неї вдома.
— А я Новий рік відзначатиму зі своїми трьома дітьми, — весело сказала вона. — Я вже знаю, що вони хочуть отримати на Новий рік, і приготувала їм подарунки.
І раптом їй на думку спала шалена ідея.
— Дімо, а якби я тебе запросила на Новий рік до нас додому, ти б прийняв запрошення?
Вікторія жодного разу ще не бачила таких захоплених очей у свого підопічного. Він почав кивати головою і заплющувати очі в такт кивкам. Мабуть, сильно хотів, щоб Віка зрозуміла, як хочеться йому зустріти Новий рік у її родині. Вікторія трохи злякалася. «А що скаже господар? Чи дозволить він хлопчикові їхати на свято казна-до кого?» Але слово не горобець. Раз обіцяла дитині, потрібно доводити справу до кінця.
За весь час роботи з Дімою Вікторія лише двічі зустрічалася з Павлом Сергійовичем. Сьогодні вирішила дочекатися його. Не можна такі серйозні питання вирішувати телефоном. Чоловік дуже здивувався, коли побачив, що в кімнаті Діми дві няні.
— Вибачте, — зніяковіла Віка, — я повинна була піти дві години тому, але в мене дуже серйозна розмова до вас. Можна вас на пару хвилин?
Поки йшли до кабінету Павла Сергійовича, Вікторія встигла розповісти, що запросила Діму до себе на Новий рік. На здивований погляд чоловіка поквапилася пояснити:
— Розумієте, Павле Сергійовичу, ваш син весь день в оточенні дорослих, а в мене троє дітей. Середній син — його ровесник. Я впевнена, що Дімі буде цікаво у нас, хоча б ненадовго. Зате у нього буде стільки вражень. Він же зовсім позбавлений дитячих радощів.
— Я подумаю, — суворо відповів господар.
І Вікторія з його тону і вигляду зрозуміла, що її ідея йому дуже не сподобалася.
До Нового року залишався всього тиждень. Вікторія того дня працювала з Дімою. Вони з хлопчиком нещодавно повернулися з прогулянки, і Віка збиралася робити підопічному масаж. Раптово в кімнату до підлітка увійшов охоронець.
— Вікторіє Вадимівно, Павло Сергійович чекає вас із Дімою у своєму кабінеті.
Незабаром Вікторія і підопічний були там.
— Сідайте, Вікторіє, — суворо сказав чоловік. — Діма хоче, щоб я вам дещо пояснив. Думаю, вам і самій буде цікаво дещо дізнатися про свого підопічного.
— Мені цікаво все, що стосується Діми, — з посмішкою зізналася Вікторія.
— Я не батько Діми, — сказав Павло Сергійович. — Я його дядько, брат його мами. Батьки Діми розбилися в машині чотири роки тому. Він був єдиним, хто вижив у тій автокатастрофі. У Діми сильно постраждав хребет, звідси і всі проблеми.
Він підвівся, підійшов до Вікторії, що сиділа в кріслі, простягнув їй пачку фотографій.
— Ось, подивіться, тут мама і тато Діми, і він сам, ще до аварії.
Віка почала перебирати фото, і мимоволі з очей покотилися сльози. Діма був так схожий на її Вадика, і треба ж — у дев’ять років він залишився сиротою. До цього дня вона була впевнена, що у хлопчика є хоча б батько, а виявилося, що немає нікого, тільки дядько. Павло Сергійович забрав із рук Вікторії фотографії і продовжив:
