Але взагалі увагу Максим любив. Анна помітила це майже відразу. Йому потрібно було, щоб його благали, вмовляли, навіть лаяли, аби тільки бачили. Жінка, знаючи цю особливість сина, часто реагувала на його витівки повною байдужістю. А ось інші велися. Лікарі, родичі, сусіди.
Чим більше навколо Макса билося дорослих, що поступово втрачали контроль над емоціями, тим щасливішим виглядав хлопчисько. Настала пора Максу стати першокласником. На перших же зборах у школі Анна вислухала від учительки масу захоплень з приводу старшенького. І розумний він, і схоплює все на льоту. Читати вміє, малює красиво, рахує в умі краще за четвертокласників.
— Молодець, мамо, чудово дитину до школи підготувала, всі б так! — захоплювалася молода вчителька.
Анна ж знову диву давалася. Не готувала вона Максима до школи, точніше намагалася, звичайно, але він відмовлявся з нею займатися, жбурлявся ручками й зошитами, влаштовував істерики, обзивався. Звідки що взялося? Лікар на прийомі говорила про високий інтелект Макса.
Схоже, що це дійсно так, та й його талант виводити всіх оточуючих із себе, маніпулювати, прикидатися теж явно свідчив про те, що Макс далеко не дурень. Анна сподівалася, що Максим знайде себе в школі, зацікавиться навчанням, подорослішає, зміниться, перегляне свою поведінку, але надовго його, звісно, не вистачило.
Вчителька мало не щодня дзвонила Анні й скаржилася на Макса. То він під парту під час уроку сідає й пісні звідти співає, то по шафах учительських нишпорить, то забирає в однокласників речі прямо з їхніх портфелів, то б’ється й обзивається. При всьому цьому — неабиякий інтелект, зроблені за пару хвилин контрольні на «відмінно», миттєва відповідь на будь-яке поставлене за темою уроку запитання.
— Може, йому нудно у звичайній школі? — з надією запитувала вчителька. — Йому треба в іншу, спеціальну, для обдарованих дітей.
Анна, як ніхто, розуміла молоденьку колегу. Їй теж хочеться позбутися цього злісного монстра, який, схоже, невиправний. Вдома ставало все важче.
Макс, як і раніше, ображав Федю й кривдив його фізично. Псував речі, робив усе наперекір батькам. Справно щоночі мочив матрац. Скільки їх уже довелося змінити всього за пів року, страшно згадати. Істерив з будь-якого приводу. Додалися погрози. Страшні, моторошні побажання батькам і брату.
Але найтривожнішими були його нічні пильнування. Макс із самого початку дуже мало спав. Довго засинав, прокидався ще до світанку. І блукав квартирою. Запалював газ, гримів каструлями, голосно вмикав музику. Це було нестерпно для всіх домашніх.
До кінця першого класу на педраді все ж було прийнято рішення відправити Максима до лікаря. Анна тріумфувала. Тепер-то від неї не відмахнутися. Макс припустився помилки — показав себе у всій красі в школі. Ігнорувати заяви вчителів і батьків його однокласників неможливо.
І так, Максу все ж таки дали довідку про діагноз. Для цього довелося кілька разів полежати в лікарні. Хлопчикові рекомендували лікування та домашнє навчання. Анна сподівалася, що таблетки й процедури здійснять диво. Поведінка Макса зміниться, з нього можна буде ще виростити нормальну людину.
Але мріям про щасливе майбутнє не судилося збутися. Ефект від лікування був — тепер Макс, принаймні, добре спав уночі. Але загалом стало тільки гірше. Від ліків хлопчисько ставав якийсь загальмований, чимось схожий на зомбі. І цей стан злив хлопчину. Він ненавидів таблетки, ненавидів батьків, які змушували його їх приймати. Злився на весь світ за те, що його забрали зі школи.
Тепер учителі приходили до нього додому. А в класі в Макса було стільки потенційних жертв, цілих 30 однокласників! І як же цікаво було доводити їх, залякувати, маніпулювати ними. А що тепер? Тільки мати, яка давно звикла до витівок проблемного сина й тому не дає потрібних емоцій.
Анна все частіше замислювалася про те, щоб повернути Максима в дитячий будинок. Це дитина з важким діагнозом. Коли вона брала його, то нічого про це не знала, тож усе логічно. Федя залишиться в сім’ї, а Макс повернеться в систему.
І нехай там із ним працюють фахівці, що володіють потрібними знаннями й освітою. А вона не справляється. Їй важко не тільки від постійних витівок старшенького, а й від того, як таке життя позначається на Андрії та Феді. Жінці страшно було зізнатися в цьому самій собі, але вона сподівалася, що одного разу старший син просто не повернеться додому з прогулянки, втече, піде з ким-небудь, або його заберуть.
Макс постійно, незважаючи на її неодноразові попередження, гуляв у небезпечних місцях: звалища, закинуті будівлі, пустирі. Чи то його дійсно вабили подібні локації, чи то, як зазвичай, назло батькам старався. У чоловіка від постійних стресів і неможливості розслабитися загострилися проблеми з серцем.
П’є таблетки жменями й часто погано почувається. Федя, той узагалі росте невпевненим у собі й заляканим. Бідний малюк. Від природи він дуже чуйний і добрий. І за що їм усім такі муки?
Сім’я згадувала про те, що таке нормальне життя, тільки під час госпіталізації Максима в лікарню. Тепер, коли в хлопчика був діагноз, йому доводилося час від часу лягати в стаціонар, і домочадці завжди чекали цієї події з нетерпінням. Відпочинок від нескінченних істерик і погроз, відсутність необхідності постійно щось ремонтувати, викидати й очищати.
Це було так приємно, що Анна все частіше заговорювала з чоловіком про офіційну відмову від старшого сина. Андрій спочатку відмовляв дружину від поїздки в дитячий будинок.
— Як це — повернути? Він же не кошеня. Взяли, значить, повинні ростити, лікувати. Та й як жити-то потім із цією думкою, що дитину кинули?
Але Максим зробив усе для того, щоб знову повернутися в дитячий будинок. У підсумку здався й Андрій. Чоловік давно планував купівлю нового автомобіля й цілеспрямовано збирав на свою мрію. Максим чудово знав про бажання батька, не раз чув розмови дорослих. І ось, нарешті, Андрій знайшов потрібний варіант.
Зняв напередодні гроші в банку, бо продавець просив розрахуватися готівкою. Стопка новеньких хрустких купюр лежала в шухляді комода, який стояв у спальні Андрія й Анни. Вранці жінка прокинулася від здавленого скрику чоловіка. Виявляється, Андрій висунув шухляду комода, щоб взяти гроші.
За годину в нього була призначена зустріч із продавцем. Але чоловіка чекав неприємний сюрприз. Замість перехопленої канцелярською гумкою стопки банкнот у шухляді він виявив клаптик паперу, на якому була намальована глузлива пика Міккі Мауса. Максим. Більше взяти гроші було нікому.
Та й малювати так професійно в їхній родині тільки він і вмів. Анна намагалася якось віддати старшого в художню студію, але Макс, який мав безперечні таланти до малювання, навідріз відмовився відвідувати цей заклад. Дорослі кинулися в кімнату Максима. Той уже не спав, сидів на ліжку з моторошною посмішкою і, здавалося, чекав на батьків.
— Де гроші? — суворо запитав батько, легенько струснувши сина за плечі.
— Які? — Макс, як завжди, вдавав, що не розуміє, у чому його звинувачують. Але хлопця видавали веселі іскорки в темних очах. Він явно насолоджувався ситуацією. Емоції батьків були для нього солодші за цукерки й шоколад.
— Ті, що я поклав у шухляду комода.
— На них я планую купити машину, на якій відвезу вас усіх до моря.
— Щось пригадую…
Максим володів ситуацією на всі сто відсотків. Він смикав батьків за нерви, виводив їх на емоції. Занадто доросла поведінка для людини восьми років від роду.
— Де гроші? — повторив своє запитання Андрій.
Він намагався здаватися спокійним, але Анна бачила: чоловік на межі зриву. Навіть губи почали синіти. Не дивно, чоловік так довго збирав потрібну суму, відкладав зарплати й премії. Він давно мріяв про новий автомобіль.
— Ти знаєш, татусю, гроші так гарно горять і хрустять при цьому. Аромат просто чарівний. Я таке багаття вчора розвів на пустирі. Краса!
— Ти що, спалив усі гроші?
