— Андрій стрімко бліднув.
— Ні, не всі. Спочатку купив собі шість ескімо, але половину викинув, не подужав.
Андрій мовчки розвернувся й пішов у спальню. Анна поспішила за ним. Вона бачила, що чоловікові стає недобре, фізично погано. Чоловік ішов, похитуючись, і раптом осів на підлогу. Сповз просто по стінці. Не гаючи ні секунди, Анна набрала телефон швидкої.
В Андрія стався інфаркт. Проблема назрівала довго, і ранковий стрес спровокував напад. Лікарі приспіли вчасно. Чоловіка доставили в лікарню, помістили в реанімацію. Добу Анна жила, здригаючись від кожного телефонного дзвінка. Боялася, що це з лікарні із сумними новинами.
Федя весь час був поруч. Обіймав і заспокоював, хоча в самого в очах сльози стояли. Він дуже хвилювався за прийомного батька, якого любив щиро й беззавітно. А ось Максим перебував у чудовому настрої та продовжував тріпати нерви матері й брату. Наприклад, ставив запитання про похорон, розповідав про небезпеки інфарктів. Анна намагалася не звертати на хлопчиська уваги.
На щастя, все обійшлося. Андрій викарабкався. Лікарі сказали, що чоловікові потрібно бути обережнішим, вести здоровий спосіб життя, багато гуляти, по можливості уникати стресів. Але життя з Максимом саме по собі було одним великим стресом. Тому Анна зважилася. Вона не збиралася ризикувати здоров’ям і щастям своїх коханих людей через людину, яка ніколи не оцінить її старань. Макс вирушить назад у дитячий будинок. І крапка.
Звичайно, рішення непросте. Все ж хлопчик чотири роки прожив у їхній родині. У нього стільки всього вкладено. По-своєму Анна прив’язалася до хлопчиська, але далі тягнути не можна. Спочатку жінка з’їздила в дитячий будинок сама — Андрій ще лежав у лікарні — і домоглася зустрічі з директором.
Це була та сама жінка, що колись розмовляла з натхненим і налаштованим на щасливе прийомне батьківство подружжям.
— Так, ситуація складна, — резюмувала жінка, вислухавши довгу розповідь Анни. — Отже, все-таки в хлопчика діагноз. Бідна дитина. Не минуло його дитинство з матір’ю-алкашкою безслідно. Далася взнаки все-таки травма.
— Можливо, тут справа не в травмі. Адже Федя ріс у тій самій родині. Але він абсолютно нормальна дитина. Доброзичливий, чуйний. Зі своїми проблемами, звісно, але з Максом не порівняти. Старший — це просто монстр якийсь. Він перетворив життя всієї нашої родини на пекло.
— Звичайно, ви маєте право повернути Максима в нашу установу. Тим більше в нього є діагноз, про який ви при всиновленні не знали. Бідна дитина стільки пережила, і знову в казенний дім…
Анна раптом зрозуміла, що нею намагаються маніпулювати. Директор явно тисне на жалість, волає до сумління. Ну вже ні, з нею такі штучки не пройдуть!
— Федя ж пережив те саме. Але він нормальний хлопчисько. Справа в якійсь вродженій аномалії. А ось ви недообстежили дитину перед тим, як пропонувати її на всиновлення. Не всі готові виховувати хворого малюка, так що…
— Та не вроджена це! Просто Макс… він усе бачив. На його очах загинула його мати від рук п’яного співмешканця. Звідси й проблеми.
Анна опішила. Таке навіть страшно було собі уявити. Вона вже давно не відчувала до Максима нічого, крім огиди, змішаної зі страхом. Але тепер раптом їй стало шалено шкода цього хлопчиська. Тільки це все одно не має жодного значення.
Максу не місце в їхній родині. Вона старалася. Вона цілих чотири роки билася за те, щоб старший син нормально поводився. Але все марно. Його поведінка стає все більш небезпечною. До нього явно потрібен особливий, професійний підхід. Анна намагалася викинути той день, коли вони повернули Максима в дитячий будинок, з голови, але не виходило.
Хлопчина зрозумів, що його везуть зовсім не на черговий огляд, десь на півдорозі. Впізнав дорогу, хоча востаннє їхав нею зовсім малюком. Хлопчисько влаштував істерику прямо в салоні автомобіля. Верещав, вигинався всім тілом, ображав прийомних батьків словами, які в нормі восьмирічка й знати не повинен. Обіцяв помститися. Жорстоко помститися. Намагався завадити Андрію вести машину. Але Анна була готова до чогось подібного. Вона міцно тримала хлопця, який відчайдушно пручався. По її щоках котилися сльози, тільки жінка їх не помічала.
Їй було боляче, гірко. Вона почувалася останньою людиною, зрадником, безвідповідальною зозулею і… водночас розуміла, що по-іншому не можна. Максим скаженів не через те, що розлучається з коханими людьми, прийомними батьками й братом. Ні. У цієї дитини геть було відсутнє почуття прихильності.
Анна переконалася в цьому за роки життя з Максимом. Хлопчисько страшно боявся позбутися всіх тих благ, що в нього були: власна кімната, модний одяг, гаджети, подорожі, смаколики, іграшки. Звичайно, Анні було шкода Макса. Але залишати його й далі в сім’ї — це дуже небезпечно. Причому не тільки для домочадців, а й для оточуючих.
Максим явно ставав дедалі агресивнішим і цинічнішим. Ліки допомагають мало. Йому потрібен особливий підхід і нагляд. Згодом Анна жодного разу не пошкодувала про свій вчинок. Так, перший час їм із чоловіком довелося важко. Вони навіть переїхали — набридло мовчати у відповідь на запитання сусідів про те, куди подівся другий хлопчик, а говорити правду язик не повертався.
І почалося в сім’ї зовсім інше життя. Спокійне, щасливе, розмірене. Затьмарювали це щастя лише думки про Максима. Анна не могла забути про нього, не могла перестати думати про цю дитину. Іноді вона навіть переглядала його анкету. Хлопчика знову пропонували для всиновлення. Але тепер у нього була інша група здоров’я. В особовій справі значився серйозний діагноз.
Непомітно пролетіли роки. Федя став зовсім дорослим. Зі срібною медаллю закінчив школу. Потім із червоним дипломом — інститут. Відслужив в армії, влаштувався на роботу. Став інженером на місцевій ТЕЦ. Анна й Андрій не могли натішитися сином. Успішний, красивий, розумний, чуйний. Він був дуже уважним до батьків.
Хоча вже жив окремо, часто заїжджав до своїх старих у гості й завжди не з порожніми руками. Його навіть не потрібно було просити про допомогу. Федір нібито відчував, коли потрібен матері й батькові, і сам з’являвся в потрібний момент. Анна обожнювала вечори, коли син після роботи заїжджав до них на чашечку чаю. Вони сиділи, розмовляли про все й ні про що. Це було дуже-дуже приємно.
Щоправда, за щастя довелося заплатити велику ціну. Але це в минулому. Тепер-то все вже добре. Вони заслужили цю радість. А потім Федя одружився. Його дружина Катя стала Анні й Андрію донькою. У них із невісткою склалися напрочуд теплі й довірливі стосунки. Тепер традиційні вечірні посиденьки стали ще веселішими й душевнішими.
Коли раптово від серцевого нападу помер Андрій, саме Катя і Федір витягли Анну з мороку. У чоловіка з молодості серце пустувало, але все ж жінка сподівалася зустріти з чоловіком старість. Діти були поруч у важкий момент. Дивлячись на цю парочку, Анна й уявити собі не могла, що б із нею зараз було без Феді та Каті.
Яке щастя, що колись вони з чоловіком зважилися взяти дитинку з дитячого будинку! Остаточно вибратися з важкого стану жінці допомогла новина про те, що вона скоро стане бабусею. Звичайно, було боляче від того, що Андрій не дочекався онука. Він був би чудовим дідом. І все ж життя заграло новими яскравими барвами…
