Молода брюнетка, нахилившись, поцілувала в щоку літню сивоволосу жінку, яка сиділа за столом, і пообіцяла:
— Я сьогодні швидко повернуся, мамо. Вчора встигла повністю генеральне прибирання зробити, так що сьогодні звичні дрібниці залишилися. Як закінчу, так заскочу в аптеку і відразу додому.
— Не поспішай, Іринушко, — відповіла жінка. — Прогуляйся, відпочинь, що ти постійно зі мною возишся? Я тут впораюся, не хвилюйся. Мало-помалу, а по дому ходжу, так що голод мені не загрожує. Якщо в силах буду, то і на городі трохи позаймається. А ти в місто на вечірньому автобусі з’їзди, в кіно, чи що, сходи, або по магазинах. Ось в одних і тих же джинсах скільки вже бігаєш.
Брюнетка похитала головою і відповіла:
— Ось буде у мене вихідний, і ми удвох влаштуємо прогулянку містом. Одній по магазинах і в кіно ходити — задоволення нижче плінтуса.
Ірина глянула на екран простенького телефону. Ще раз поцілувала співрозмовницю і вибігла з дому. Погода була гарна, і жінка вирішила заощадити та пройтися до місця роботи пішки. Всього лише хвилин сорок прогулянки вулицями та лісовими стежками, що встигли просохнути після сходження снігу, і вона дістанеться. Ірина крокувала бадьоро й розмірено і під цей ритм поринула в роздуми про мінливість власної долі.
Її батьки трагічно загинули під час річкового сплаву, який був заявлений як найпростіша захоплива прогулянка на природі, залишивши шестирічну доньку круглою сиротою. Бабусь і дідусів з обох сторін дівчинка навіть і не знала. Мама була з дитячого будинку, а у тата, так склалося, батьки не встигли навіть порадіти народженню онуки. Під опіку Ірину взяв старший брат батька. Дядько Паша був хорошою людиною, але через постійну зайнятість його майже не бувало вдома. Він посилено заробляв гроші для того, щоб дружина Аделіна, сини Альберт і Владислав, а пізніше ще й осиротіла племінниця, ні в чому не мали потреби.
Хоча квартира і люди, з якими після трагедії треба було жити, були їй знайомі, налякана, розгублена, заплакана Ірочка дичилася і спочатку ні з ким не спілкувалася. Вона ніяк не могла змиритися зі змінами, що відбулися. Дівчинка майже весь час мовчала, навіть у своєму звичному дитячому садку. Хоча добиратися туди від будинку дядька було не надто зручно, Аделіна ніяк не виказувала свого невдоволення через те, що їй довелося внести зміни у звичайний режим дня, щоб встигати відводити й забирати дівчинку з дошкільного закладу.
Вихователька, яка щиро переживала за сироту, хвилювалася, що зміни в характері Іри — з веселої активної базіки вона перетворилася на відлюдькувату самітницю — будуть незворотними. Однак дівчинка змогла звикнути до нової обстановки. До честі Аделіни, багато в чому створення комфорту для Іри було її заслугою. Жінка поводилася з маленькою родичкою, що несподівано з’явилася в домі, незмінно ввічливо. Вона і шматком хліба, як кажуть, не дорікала, і навіть обіймала, хвалила та заохочувала найменші успіхи Іри.
Жінка намагалася залучати дівчинку до хатніх справ, як порадила її подруга, що захоплювалася психологією, але не перевантажувала. Аделіна не кривдила дівчинку, шила їй спіднички та сарафанчики, заплітала кіски. У дитинстві Ірочка думала, що дружина дядька до неї занадто вимоглива і взагалі її не любить. Жінка не називала її донькою, але, вже подорослішавши, вона зрозуміла, наскільки мала рацію Аделіна у своєму небажанні замінювати їй маму. Мудра жінка допомагала дівчинці зберегти пам’ять про батьків.
Іра тепер чітко розуміла, що жалість дядькової дружини була справжнісінькою любов’ю. Аделіна з усією силою співчутливої, істинно материнської душі намагалася, щоб дівчинка не відчувала себе знедоленою. Будучи людиною справедливою і совісною, жінка ніколи не робила відмінностей між племінницею чоловіка і рідними синами, а таке необхідне всім дітям душевне тепло Іра повною мірою відчувала від дядька Паші. Він у вільний час із задоволенням ходив із синами та племінницею в парк атракціонів, купував їм ласощі та дрібні сувеніри. Саме він казився з усіма дітьми, а Аделіна залишалася на другому плані, забезпечуючи всім комфортний побут.
Алік і Влад, хлопчики-погодки, на чотири і три роки старші за кузину відповідно, особливої уваги на неї не звертали. Занадто багато честі для малявки, через яку їм знову довелося ділити одну кімнату на двох. Втім, Іру це цілком влаштовувало. Вона прагнула бути якомога кориснішою на знак подяки за те, що її не відправили в дитячий будинок. Дівчинка стала частиною сім’ї. Коли Іра пішла до школи, двоюрідні брати раптово перетворилися на її найкращих друзів і захисників. Звісно, при оточуючих вони поводилися з нею поблажливо, але зате допомагали з уроками й кілька разів розібралися з хуліганами, які її зачіпали, забезпечивши кузині спокійне життя.
Кілька років усе було чудово. Рівна ділянка дороги змінилася підйомом, і в унісон з цим спогади Ірини наблизилися до важкого моменту. Благополуччя сім’ї, що прийняла Іру, виявилося крихким. Його геть зруйнувала загибель Альберта, який потрапив служити в гарячу точку. Як могла, п’ятнадцятирічна дівчина прагнула підтримати почорнілих від горя Аделіну, дядька Пашу і Влада, що тужив за старшим братом. Фактично Іра взяла на себе всі домашні клопоти, на які мати, що втратила сина, махнула рукою. Влад рвався помститися, але через хронічну хворобу шлях до армії йому був закритий. Подумавши, хлопець став посиленими темпами готуватися до вступу в медичний інститут. І в нього все вийшло.
У Ірини теж були плани стати лікарем, але грянула чергова біда. Не минуло й сорока днів після похорону Аліка, як у дядька Паші, що сильно переживав через втрату, зупинилося серце. На Аделіну було боляче дивитися. Часом Ірі здавалося, що нещасна жінка дивиться і не впізнає не тільки її, а й свого власного сина. З грошима в родині стало зовсім погано, тож після дев’ятого класу дівчина вступила до швейного технікуму, щоб швидко отримати професію, і стала паралельно підробляти скрізь, де тільки вдавалося. Дуже вдало виявилося, що руки у Іри вправні, а терпіння просто ангельське.
І навіть найбільш копіткі швейні операції у неї викликали не апатію і злість, а бажання виконати все якомога краще. Дівчина пишалася тим, що тепер її не можна назвати утриманкою, і взяла на себе придбання продуктів і всякої побутової хімії. Звичайно, вона розуміла, що основну частину фінансового навантаження тягне на собі Аделіна, але намагалася хоча б так полегшити її життя. Влад теж не байдикував і паралельно з навчанням примудрився влаштуватися на станцію швидкої допомоги. Спритного хлопця, нехай навіть без закінченої освіти, із задоволенням навантажували нескладними завданнями, а потім навіть стали відправляти на виклики.
Трохи порушуючи, звісно, правила, але за браку кадрів такими цілеспрямованими співробітниками розкидатися не було резону. Так і жили втрьох, і повною несподіванкою для Владислава та Ірини виявилася новина, яку Аделіна через три роки після трагічного відходу сина і чоловіка повідомила своїй улюбленій молоді. Виявилося, що жінка зібралася заміж, і це питання було практично вирішеним. Іра розуміла, що в таких обставинах буде сильно тіснити родичів, і сказала про бажання переселитися в квартиру своїх батьків, яку до цього здавали в оренду якимось давнім знайомим Аделіни. Дівчина вже досягла повноліття, і ця ідея ніякого опору не зустріла…
