— Коробочка з вогником. Вона все знімала.
Артем акуратно розтиснув його пальці. На долоню випав маленький чорний предмет. Відеореєстратор. Старий, потертий, але цілий.
— Звідки це у вас?
— Знайшов. Там, де машина в кювет полетіла. Червона, красива, — бурмотів літній чоловік. — А ця штука відлетіла. Я підняв, думав, продам. А потім мене вдарили.
Артем завмер. Червона машина. У Єви начебто була такого кольору.
— А саму аварію бачили? — запитав санітар, нахиляючись до обличчя безхатька.
— Бачив, але до аварії… Чув. Мужик був. Біля гаража. Машина стояла. Він говорив по телефону. Голосно.
Артем швидко сховав реєстратор у кишеню.
— Так, дідусю, тихше. Зараз полікуємося, а коробочку я збережу.
Пізніше, зачинившись в ординаторській, Артем знайшов шнур і підключив реєстратор до робочого комп’ютера. Файли збереглися. Останній запис: день аварії, час — за годину до виїзду Єви. Картинка: вид із салону машини на гараж. Капот відкритий. Перед машиною стоїть Анатолій. Він тримає в руках якийсь інструмент, схожий на кусачки. Підносить телефон до вуха.
— Так, Інго, я в гаражі, — голос Анатолія чіткий і гучний. — Все готово. Шланги я підпиляв. Чутко. Щоб відразу не потекло, а лопнуло на швидкості. Вона сьогодні поїде, і там дощ обіцяли. Так що все, крихітко. Завтра ми будемо в шоколаді.
Артем натиснув на паузу. По спині пробіг холодок. Це був не просто доказ. Це був вирок.
Тим часом Анатолій нервував. План із недієздатністю буксував. Лікарі тягнули з висновком, а мати поводилася якось дивно, постійно натякаючи на якісь перевірки. До того ж цей санітар… він так і не пішов із клініки. Навіть погрози на адресу доньки не подіяли. Анатолій вирішив діяти більш жорстко.
Тиша в палаті порушувалася лише тихим гудінням ноутбука і рідкісними схлипами вітру за вікном. Артем сидів біля дверей, чуйно прислухаючись до звуків у коридорі, поки Єва, напівлежачи на подушках, швидко стукала здоровою рукою по клавішах ноутбука, який він приніс. На той час її вже перевели у звичайну палату, хоча й одиночну, для зручності. На щастя, Єва з пам’яті ввела пароль від офісної системи і увійшла з правами адміністратора.
— Це неймовірно! — прошепотіла вона, не відриваючи погляду від екрана. — Вони навіть не намагалися сховати кінці. Інга, схоже, була впевнена, що я не жилець.
Артем підійшов ближче, заглядаючи в екран.
— Що там?
— Транзакції. Дивись. — Вона ткнула пальцем у рядок із довгим рядом нулів. — «Консультаційні послуги». Переказ на офшор, відкритий тиждень тому. А ось це?
— Оплата медичного обладнання, але одержувач — не постачальник техніки…
Єва зблідла. Її пальці завмерли над клавіатурою.
— Що? Що там? — стривожився Артем.
— Одержувач — приватний рахунок. — Голос Єви тремтів. — Прив’язаний до цієї клініки.
— Точніше, до Когана А. В.
— Ваш лікуючий лікар? — Артем стиснув кулаки.
— Андрій Васильович?
— Так.
— П’ять мільйонів. Дата переказу — вчора.
Артем вилаявся крізь зуби.
— Значить, ми в пастці. Коган не просто закриває очі на Ларису. Він у долі. Він продав ваше життя.
— Тепер зрозуміло, чому Толя так легко пройшов у реанімацію, — Єва закрила ноутбук, немов відсікаючи потік бруду. — Ось чому Лариса так сміливо діяла вночі. Вони всі заодно.
— Артеме, мені страшно. Якщо Коган тут цар і бог, він може зробити що завгодно. Відключити апаратуру, вколоти щось, списати на тромб…
— Ні, не зробить, — твердо сказав Артем, перевіряючи замок на дверях. — Поки я тут, ніхто до вас не підійде.
— Але ви ж не можете бути тут вічно. У вас же немає прав. Ви санітар.
— У мене є право людини, яка не дає творити зло.
У цей момент ручка дверей смикнулася. Зовні хтось навалився на неї всім тілом.
— Відчиніть! — пролунав зривистий голос Анатолія. — Я знаю, що ви там замкнулися! Єво!
Вона втиснулася в подушку. Повернувся.
— Єво, слухайте мене, — швидко зашепотів Артем, засуваючи ноутбук під матрац. — Не показуйте страху. Ви господиня становища.
Артем клацнув замком і різко відчинив двері. Анатолій влетів у палату, ледь втримавшись на ногах. Він був страшний: волосся скуйовджене, краватка збита набік, очі налиті кров’ю. Від нього тхнуло дорогим коньяком.
— Ти! — Він ткнув пальцем в Артема. — Пішов геть звідси, поломийка!
— Анатолію Сергійовичу, тут лікарня, а не шинок, — спокійно, але з погрозою в голосі промовив Артем, перегороджуючи йому шлях до ліжка.
— Плювати я хотів! — заявив Анатолій і спробував його обійти, але санітар стояв як скеля.
Тоді Анатолій закричав, звертаючись до дружини через його плече:
— Єво! Досить ламати комедію! Я знаю, що ти все пам’ятаєш!
Вона повільно підняла на нього очі. У них більше не було ні любові, ні болю. Тільки холодне презирство.
— Знаєш? — тихо запитала вона. — І що ж ти знаєш? Що твоя дружина не така дурепа, як ти сподівався?
— Ти підставила мене! — Анатолій задихався. — Спеціально вижила, щоб мучити мене? Підпиши папери і розійдемося. Я поїду. Тобі ж краще буде.
— Куди ти поїдеш? У в’язницю? — Єва посміхнулася. — Я бачила рахунки. Ти і твоя підстилка обчистили мене. А потім ти зіпсував гальма. Думав, я не дізнаюся?
— Це не я! Це все Інга! Вона змусила! Єво, я ж кохаю тебе. Я просто заплутався. Підпиши передачу фірми. Мені потрібні гроші, щоб відкупитися від них. Мене вб’ють.
— А, ось, значить, як… Дешево ж ти мене оцінив, коли вибрав у коханки співробітницю з моєї ж компанії. Тебе посадять, — відрізала вона. — Артеме, покличте охорону.
— Ось як… — Обличчя Анатолія спотворилося гримасою божевілля. — Посадять, кажеш? Не встигнуть.
Він сунув руку за пазуху і вихопив пістолет. Чорний воронований ствол. Перероблений травмат, що стріляє бойовими. Артем миттєво оцінив ситуацію. Відстань три метри. Занадто далеко для удару і занадто близько для пострілу.
— Толю, не роби дурниць.
Голос її тремтів. Але погляду вона не відвела.
— Це вже довічне. Мені втрачати нічого, — Анатолій підняв пістолет, цілячись їй у груди. — Якщо я здохну, то і ти зі мною. Нікому не дістанешся!
Його палець побілів на спусковому гачку.
— Ні! — крикнув Артем.
У ту частку секунди, коли пролунав постріл, санітар зробив єдине, що міг: кинувся вперед, закриваючи собою Єву.
Звук пострілу в тісному приміщенні оглушив. Артема відкинуло назад, на ліжко Єви. Санітар ухнув, хапаючись за плече. Крізь пальці відразу проступила червона кров. Єва закричала.
Анатолій завмер, дивлячись на димлячий ствол. Він не очікував такого. Хотів позбутися дружини, а підстрелив санітара.
У коридорі почувся тупіт ніг і крики.
— Викликайте поліцію!
Паніка накрила Толю з головою. Він впустив пістолет, метнувся до вікна. Перший поверх. Ґрат не було. ВІП-палата. Толик рвонув ручку, відчинив стулку і, не дивлячись, вистрибнув у темряву лікарняного парку.
— Артеме! Артеме, ти живий?
