Зароблю на нову квартиру, і все у нас буде. І працювати тобі тим паче ночами не доведеться. Заживемо як нормальні люди.
Аня погоджувалася. Вже такою людиною був її чоловік — будь-кого міг переконати в чому завгодно. Вона пишалася ним, знаючи, що багато подруг заздрять. І діловий він, і високий, і красивий, і чарівний. На кого завгодно міг справити враження, крім її батьків.
Тато і мама жили в передмісті, і Аня частенько, коли Вадим був у від’їзді, навідувала їх. Завжди сама, без свого чоловіка. Він теж відчував негативне до себе ставлення і прямо їй казав:
— Не знаю, які до мене претензії. Ніби й слова поганого не сказав. Завжди з подарунками приїжджав. Чи ти на мене скаржишся? — жартівливо підморгував він, але Аня ображалася.
— З глузду з’їхав? Я і так вже не знаю, як тебе нахвалювати.
Аня була в курсі негативного ставлення батьків. І проявилося це ще до весілля, коли вона привела хлопця для знайомства. Все пройшло наче мирно, спокійно. Але коли вони вже провели нареченого, дівчина запитала:
— Ну як він вам? Класний, так?
Мама з сумнівом відповіла:
— Приємний, звісно, молодий чоловік, але я не дуже довіряю тим, хто так старається сподобатися.
— Згоден. Слизький він якийсь. Оченята блакитні вирячив. І прямо такий невинний, як цукровий баранець, — погодився тато.
— Ну що ти кажеш, га? Ну так, він хотів вам сподобатися. Ну а хто не хоче сподобатися? Він же не унітаз лагодити прийшов, а доньку вашу за дружину брати. І тепер виявляється, погано те, що він занадто хороший! — ледь не плачучи, сперечалася Аня.
Не могла вона слухати нічого поганого про свого коханого. Але до сварки того дня не дійшло. Тему просто закрили й питання це більше не порушували.
Вона досить часто їздила в гості до батьків, але не питала їхньої думки. На весіллі батько з матір’ю, природно, були. Раділи разом з усіма, хороший подарунок вручили. І тепер, коли дочка приїжджала, запитували, як поживає чоловік, і передавали навіть для нього гостинці. Але самі зустрічатися не поспішали. Та й він такого бажання не виявлял.
Їй же було прикро. Але Аня продовжувала вважати, що колись усе налагодиться. Ну дорослі ж, розумні люди.
Сваряться — робити їм просто нічого. Думати про це кожну хвилину вона, тим не менш, не переставала, заспокоюючи себе думкою про те, що ось куплять вони квартиру, облаштують її, запросять батьків — і ось тоді вони зрозуміють, який хороший у неї чоловік і як він піклується про їхню дочку.
Прийшовши додому, вона знову дізналася, що Вадим збирається у відрядження. Наближалися вихідні.
— Гаразд, буду сумувати. Але не дуже, я до батьків зібралася. Так що з’їжджу, провідаю, давно не була.
— З’їдь, звичайно. Привіт передавай, — посміхаючись, відповів чоловік. — Я як-небудь з тобою виберуся. У вас там дуже красиво.
І такі розмови її незмінно втішали, адже чоловік ні слова поганого про батьків не говорив.
Чудово провівши пару днів у рідному домі, вона повернулася в місто. Вийшовши з електрички та йдучи вокзалом, Анна помітила жінку, яку бачила вже не раз. Її називали міською божевільною. Може, і не без підстав, але Аня вважала, що просто хтось із неї насміхався….
