Хтось, може, навіть побоювався, кажучи, що вона ворожка і володіє якимись дивними здібностями. Але Аня не вірила ні в що таке. Та й смішно це. Це ж просто нещасна і явно бездомна жінка. Небезпечною вона не здавалася, так що Аня просто їй співчувала. Навіть якось намагалася поговорити з нею, розпитати, чи не потрібна допомога, але жінка лише посміхалася і дивилася на неї без жодного негативу. При цьому нічого не відповідала і відбувалася нічого не значущими фразами.
— Ти з нею особливо не базікай, — сказала якась бабуся, теж постійна мешканка вокзалу. — Око в неї дурне. А взагалі вона не при собі трохи, нічого не пам’ятає, бурмоче іноді не зрозумій що. Не люблю я таких.
Це Ані взагалі було незрозуміло. Вона людей любила і незмінно співчувала тим, хто цього потребував. Ось і цього разу вона ввічливо привіталася з «ворожкою», пригостила її пиріжком із тих, що передавала мама, і дала невелику суму дрібних грошей.
Але коли вже зібралася йти, жінка зупинила її й тихо сказала:
— Обережніше, мила, твій чоловік не той, за кого себе видає. Подивися уважно його паспорт.
Аня в повному подиві заспішила у своїх справах.
«Так, мабуть, праві люди, щось із нею не те. Ким, на її думку, є мій Вадим? — думала вона з усмішкою і водночас з деякою тривогою. — Іншопланетянин? Шпигун американський?»
Вона намагалася викинути тривожні думки з голови, але зерно сумніву було посіяне.
Увечері чоловік повернувся з поїздки втомлений, не зовсім у гуморі, тож радість зустрічі була дещо змазана. Але Аня була навіть рада цьому. Їй і самій доводилося приховувати важкі думки, які так і не вдалося викинути з голови. Про що б не йшла мова, в голові металося одне: «Паспорт перевірити уважніше, не той, за кого себе видає».
Навіть коли лягли спати й вона цілком могла заспокоїтися, поруч із чоловіком, що мирно заснув, думки спокою не давали.
«Ну ні, так діло не піде, — вирішила вона нарешті, дивлячись на його піджак, повішений на стілець. — Всю ніч так буду перевертатися, а завтра день буде зіпсований. Паспорт подивитися? Та будь ласка!»
І вона, обережно, намагаючись не розбудити чоловіка, встала і підійшла до його піджака. Потім, озирнувшись, пірнула рукою у внутрішню кишеню і витягла паспорт. З цією здобиччю так само тихо прослизнула у ванну, увімкнула душ і відкрила документ.
Паспорт був як і будь-який інший. Дані Вадима, його фотографія… Ось тільки по краях виступав слід якоїсь іншої печатки. Що це?
Вона вдивилася і зрозуміла. Ворожка-то підозрювала не без підстав. Фотографію явно переклеювали. Аня підчепила край і побачила, що це дійсно так. Фото чоловіка легко відійшло. Під ним було інше, що зображувало чоловіка абсолютно незнайомого їй і значно старшого.
А якщо придивитися, то можна було помітити, що й над іншими даними попрацювали умільці. Але розглядати ще уважніше вона не змогла. У двері постукав чоловік.
Аня швидко повернула фотографію на місце і сховала паспорт у кишеню халата.
— Зараз, Вадику, все гаразд! — і відчинила двері, намагаючись, щоб по її обличчю нічого не можна було зрозуміти.
— Чого ти замкнулася?
