— не розуміла Аня, хоча по спині вже біг холодок.
— Який син? Зроду в неї дітей не було, і слава богу. Ой, а наша артистка погорілого театру, царство небесне, тільки й вміла, щоб вештатися десь та мужиків водити.
— А хмир, він як виглядає? — здогадалася запитати Аня.
— Та як хмир і виглядає. Довгий, худющий. Красивий, правда, зараза, нічого не скажу. Теж ніби як артист якийсь. А оченята блакитні, так і бігають. Я вже думаю, і Інгу, дурепу, він якось окрутив і квартиру прибрав.
Під такий опис цілком підходив чоловік. Але ось усе інше було абсолютно незрозуміло. Ну, тобто, ясно, але страшно. Значить, його мати була найнятою артисткою? Але чому? Навіщо весь цей спектакль?
Що ж, тепер запитати у нього безпосередньо? Ні, здається, марно. Пояснити своє небажання запрошувати справжню маму можна було дуже просто: вона померла або вона п’є і виглядає непристойно, тому запросив «тітку». І що тут заперечиш? Правди він не скаже. І, чесно кажучи, вона стала побоюватися Вадима. Виходить, він взагалі все брехав. Аж до того, що і не Вадим він, можливо.
З таким настроєм вона прийшла наступного дня на роботу, більше думаючи про те, в який же глухий кут зайшло її життя. Ніколи не думала, що доведеться розбиратися в таких складних хитросплетіннях. І тут з’явився Євген, схвильований і розгублений.
— Ти уявляєш, на цю ворожку хтось напав! Побили її, вона зараз у нашому відділенні, у важкому стані, — повідомив він.
— Жах який! Кому вона могла завадити? — злякалася Аня.
— Не знаю, взагалі нічого не знаємо про її минуле. А поліція особливо розбиратися не буде. Ну, подумаєш, якусь бездомну побили.
— А сама вона що каже?
— Нічого, без свідомості. У маренні кличе тільки «синок», «синочок». А що за син? Я, власне, навіщо: ліки потрібні рідкісні, може, у вас є?
Аня подивилася. У них не було такого препарату, але вона пообіцяла:
— Я дістану обов’язково і ввечері занесу.
Аня не обдурила і, ризикуючи роботою, змогла дістати препарат. Ну а після зміни поспішила в клініку. Євген був дуже вдячний. Вона ж запитала:
— А можна до цієї жінки?
