Наталя вичікувально дивилася на нову знайому.
— Це прозвучить дивно, але… Стати твоїм рекламним агентом, — розсміялася Марина. — Я ж рекламник за освітою. Вмію працювати з людьми. Розкрутила б бренд, займалася б пошуком тканин і клієнтів, а вечорами ми б вигадували креативні дизайни для майбутніх замовлень.
— О, ціла модна індустрія виходить, — усміхнулася Наталя. — Мені навіть подобається.
Марина вже почала в барвах описувати те, як би зв’язалася зі спортивними школами, тренерами гімнасток і танцюристів, як би розсилала креативні пропозиції та домовлялася про примірки.
— З такими грандіозними планами мені знадобиться ще одна-дві пари робочих рук, щоб усе встигати, — сказала Наталя.
— Наймемо, — незворушпо заявила Марина.
Веселий сміх знову пролунав на веранді кафе.
Петро перебирав речі в шафі, стоячи ввечері в кімнаті в джинсах і чомусь одній шкарпетці.
— Наталю, — гучно покликав він дружину, — де мій льняний костюм, який мама в Туреччині купувала?
— Я прибрала на верхню полицю, — жінка висунулася з кухні. — Ти ж його забракував і взагалі думав викинути?
— Думав та передумав, — уїдливо відповів Петро. — Попрасуй, завтра на роботу вдягну.
— На роботу? Не надто нарядно? — здивувалася Наталя.
— Не надто, — відрізав чоловік. — На вулиці спека, я втомився в штанях паритися.
Наталя лише незворушно знизала плечима і зникла в кухні. Петро скривився. Не скажеш же, що завтра він їде з коханкою в заміський клуб кататися на човні річкою. Даша за минулий тиждень геть запаморочила йому голову. Вона втілювала все те, чого Петру відчайдушно бракувало в дружині: легка, грайлива, в міру дурненька, з чарівною фігурою і дзвінким сміхом.
Даша вимагала красивих залицянь, але ніколи не розчаровувала коханця у відповідь. Петро й не помічав, як із нею гроші з його карти витікали на всілякі витребеньки. А потім він ночами сидів напівсонний на балконі й потай від дружини моніторив матчі з футболу, хокею, волейболу, щоб заробити на нові «хочу» подруги. А «хочу» ці тільки росли. Сумочка, ресторан, відпустка. З останнім були проблеми. Грошей Петру не вистачало. А полетіти на море з красунею хотілося. Він навіть придумав, як відмазатися від дружини: мовляв, відправили від компанії у відрядження в інший регіон на заміну тамтешнього водія. Але як зібрати потрібну суму, Петро поки не зметикував. Покладатися на свої випадкові заробітки було ненадійно. Питання залишалося відкритим.
Петро начепив футболку і почав озиратися в пошуках другої шкарпетки. Потім опустився рачки і поліз під диван. У такому положенні він мало був схожий на того, чию маску вдягав перед коханкою — на бізнесмена, який веде свій онлайн-проект і знає смак багатого життя.
— Петре! — Наталя гукнула з кухні. — А де контейнери, які ти з минулого тижня везеш? Мені в що обід збирати?
— Не знаю. Вкрав хтось у роздягальні, — збрехав чоловік, шарячи під диваном рукою.
— Серйозно? — відгукнулася Наталя здивовано. — Кому вони потрібні?
— Уявлення не маю. Очевидно, моїм голодним колегам, — нарешті намацавши пропажу, відповів Петро. Розмова його дратувала. Ці контейнери, тушкована капуста, дружина з гніздом на голові, шкарпетка в пилюці.
— Вдома бардак. Хоч би пропилососила, — накинувся він на Наталю, зайшовши в кухню і демонстративно обтрушуючи шкарпетку. — Рита повернеться і прибере. Мені ніколи. За годину по яловичину виїжджати на ранок. До речі, на машині акумулятор барахлить. Треба б новий купити.
Петро тільки очі закотив. Дружина їздила на його старому автомобілі місцевого виробництва. Здебільшого лише з робочих питань. Возила м’ясо. Але тим не менш постійно в машині щось ламалося, а ремонт витягував гроші.
— Ну так заїдь і купи, — невдоволено промовив він.
— Петю, я в цьому не розбираюся, — перебила його Наталя. — Ти ж краще знаєш, який туди потрібен акумулятор. Зможеш сам купити і поставити його?
— Гаразд, — процідив Петро. — Днями.
Він схопив зі стопки кілька гарячих млинців і покинув кухню. Найменше Петро хотів думати про дружину та її дратівливі проблеми. Треба було відволіктися, заспокоїтися. Чоловік сів у крісло біля комп’ютера. Зайшов у знайомий додаток. Кілька маніпуляцій, а потім напружене очікування і здогадки. Хто ж виграє у вирішальному матчі? Чекати належало кілька годин, а гроші були потрібні Петру завтра. Він уже пообіцяв Даші, що після катання на човні вони заїдуть у турагентство і що-небудь виберуть.
Наталя поїхала. Повернутися вона повинна була теж пізно. Петро з насолодою переглядав у телефоні фотографії коханки, передчуваючи прийдешній день, і попутно стежив за ходом гри по телевізору. І в момент, коли потрібна йому команда забила м’яч у ворота суперників, Петро навіть підскочив на кріслі й загорлав від радості:
— Ура!
— Тату, ти чого горлаєш на весь дім?
