У кімнату з подивом просунулася голова Маргарити, яка щойно повернулася з тренування.
— За улюблену команду радію! — незворушно відгукнувся Петро, ховаючи в кишеню телефон.
— Ти наче ніколи не був фанатом водного поло? — із сумнівом дивлячись на екран, знову поцікавилася донька.
— Не був, але став, — чоловік знизав плечима. — Нічого кримінального в цьому не бачу.
— Просто дивно, — протягнула Рита.
— Так, ти б краще прибирання зробила, ніж батька допитувати, — згадав Петро. — Під диваном пилюка така, що дивитися страшно.
— Так, я пам’ятаю. Можна тільки поїсти і переодягнутися? — зітхнула дівчина.
— Можна, — милостиво дозволив Петро, — але не філонити.
Донька пішла у свою кімнату, а Петро задоволено відкинувся на спинку крісла, пишаючись собою. Усе-то в нього на контролі. Донька хазяйновита, дружина працює, коханка — красуня. Ще й гроші на картку прийшли щойно. Гріх скаржитися.
Рано вранці Петро прокинувся від того, що Наталя збиралася на роботу, а Маргарита — в гості до подружки, з якою їхала на екскурсію. Невдоволено вкривши голову подушкою, Петро зрозумів, що вже не засне. Бурмочучи і сонно кліпаючи, він сів на ліжку. За легендою, на роботу сьогодні водієві потрібно було пізніше, ніж зазвичай. Тож підозри у дружини виникнути не повинно було. Наталя взагалі в очах Петра виглядала сліпою куркою, яка нічого під власним носом не бачить. Ну, йому й на руку.
Дочекавшись, поки жінки звільнять квартиру, Петро встав, поснідав, прийняв душ, зробив фірмову укладку, начепив попрасований глибокої ночі Наталею костюм.
— А я і гарний, — він оцінююче глянув на власне відображення у вузькому дзеркалі на стіні.
Милування Петра перервало СМС-повідомлення, що сповіщало про списання з карти суми за кредит на машину.
— Ні, ні, собака! — чоловік почав трясти телефон, ніби це могло допомогти повернути гроші. — Чорт, зовсім забув!
Банк холоднокровно увірвався в плани забреханого ловеласа, і тепер Петро знову опинився без грошей, а скасовувати все він не збирався. Секундний роздум, і ось уже чоловік поліз у туалетний столик дружини, знаючи, що там вона зберігає свої відкладені гроші в маленькій коробочці з-під подарункових шоколадних цукерок. Петро іноді по-тихому і так тягав у Наталі із заначки, але небагато й акуратно, щоб не запідозрила. Але зараз ситуація вимагала іншого підходу.
— Що? — Петро спантеличено розглядав порожню коробку так, ніби від цього в ній могли матеріалізуватися купюри.
До такого він готовий не був. Мабуть, дружина переклала гроші або витратила їх на щось своє. Дедалі більше злячись, Петро взявся ритися у квартирі, подібно до грабіжника, у якого було не більше кількох хвилин до приходу власників. Він витрусив вміст шафи стінки, вивернув скриньки, перевернув догори дриґом усі вази, обшукав задники картин, фотографій, а потім уже в якійсь істериці взявся здирати з вішалок верхній одяг дружини на холодний сезон — шуби, плащі, пуховики. Максимум, що Петру вдалося знайти — це зім’ята дрібна купюра в кишені шуби та жменя дріб’язку.
— Та бодай тебе! — він ледь не зі сльозами сів на підлогу біля шафи і стукнув по внутрішній стінці кулаком.
І раптово удача знову посміхнулася чоловікові. Рівно на голову йому впав якийсь костюм у чохлі зі зламаного вішака. Петро вже, не сподіваючись ні на що, розстібнув блискавку і побачив усередині дуже старомодний жіночий піджак зі спідницею з вовни. Але найголовніше — до лацкана піджака була пришпилена важка брошка, суцільно всипана зеленим і блакитним камінням, що переливалося.
— Оце так! Це ж родинна брошка Наталчиної прабабусі! — хижо блиснувши очима, зметикував Петро. — Напевно вже й не пам’ятає про неї. Тим і краще.
Чоловік одразу ж відчепив прикрасу з піджака, сунув у кишеню, поспішно повернув увесь одяг у шафу, усунувши сліди своїх пошуків, і поспішив до машини, на ходу набираючи номер знайомого оцінювача.
Уже через пів години вкрай задоволений Петро виходив із ломбарду. Знайомий не поскупився і гідно заплатив за старовинну прикрасу. Він нерідко виручав Петра, коли тому потрібні були гроші.
— Не шкода? — уточнив оцінювач, хитро поглядаючи на нього. — Річ антикварна, рідкісна.
— Я хочу дружину у відпустку звозити в теплі краї, шиканути, — збрехав Петро, не моргнувши оком. — А якщо ця дрібничка і далі буде валятися лише заради своєї антикварної цінності, то далеко ми не полетимо.
Оцінювач, будучи не менш хитрим і розважливим, гмикнув і почав мовчки відраховувати купюри. Він уже прикинув, кому за кордоном запропонувати брошку і як самому добряче на ній заробити.
Увімкнувши в машині динамічний трек, Петро мчав до коханки на всіх парах. Даша була недурна і чудово розуміла: вони зустрічаються тільки в неї. Розумів це і Петро. Він знав, що у відпустці так чи інакше не зможе повністю приховувати наявність дружини. Потрібно було щось придумати.
Марина відлітала в черговий рейс. Наталя нудьгувала на роботі. Точніше, нудьгувала морально. Фізичних справ у неї завжди було хоч відбавляй. Розмова з подругою про відкриття спільного домашнього ательє не виходила з голови. А тут ще Марина заявила, що за кілька тижнів їде на виступ в інше місто, і їм із групою потрібно чотири однакові костюми. Цілий вечір Наталя з донькою накидали варіанти, вибирали кольори. Навіть Марина підключилася до процесу і ділилася своєю думкою. У підсумку фасон був обраний, і зійшлися на тому, що Рита з трьома іншими гімнастками прийде в магазин до матері під закриття, щоб зняти мірки.
— А ось і ми! — Донька з’явилася у дверях точно в призначений час.
— Здрастуйте, тьотю Наталю, — хором привіталися інші дівчатка.
Наталя з усмішкою вивісила на двері табличку «Перерва 15 хвилин», витягла із сумки сантиметрову стрічку і приступила до вимірів під дівчачий гамір і сміх.
— Хороший фасон твоя знайома порекомендувала нам. — Рита схвально кивнула, коли все було закінчено, і подруги, набравши додому м’ясо, покинули магазин. — Так, шити легко, а виглядає дуже красиво.
— Згодна, — погодилася Наталя і передала доньці пакет. — На, забери курку. Замаринуєш із цибулею і прибереш у холодильник на годину, потім у духовку постав, а то тато голодний прийде, знову бурчати почне, що нічого не приготовлено.
— Ох так, тато, — пробурмотіла Маргарита, дещо винувато приймаючи пакет. — Я думала, говорити тобі чи ні?
— Що говорити? — нахмурилась Наталя. — Щось трапилося?
