Міра приїхала на вокзал, щоб викупити квитки для начальника. У нього намітилося термінове відрядження, а забронювати місце в поїзді онлайн не вийшло. От і довелося Мірі підключати зв’язки: її колишня однокласниця працювала в адміністрації при вокзалі й могла допомогти.
Ранок був березневий, сірий, незатишний. Міра почувалася під стать погоді: на душі шкребли коти. По-перше, Міра зовсім недавно втратила улюблену бабусю. Так, Мірі вже за тридцять, вона доросла, успішна, самостійна жінка, але поруч із бабусею завжди почувалася маленькою і дуже коханою дівчинкою. Такого відчуття вона ні з ким більше не мала. Здавалося, що разом із бабусею пішла якась дуже світла і безтурботна частина життя Міри.
Кількома місяцями раніше сім’я втратила ще одного свого члена — Міриного дядька. Він був веселим і в її далекому дитинстві вчив Міру рибалити. Серце. На вигляд здоровий і міцний чоловік, одного разу він просто впав просто у своєму офісі, і все. Усі ці втрати, звісно, далися Мірі важко. Вона стала тривожною, тепер жінка ретельніше придивлялася і до себе, і до близьких. Так страшно було знову когось втратити. Адже Міра так любила цих людей. Думка про те, наскільки крихке людське життя, вганяла Міру в паніку.
Чоловік Роман підтримував дружину, був поруч, намагався відволікти, перемкнути її увагу на щось інше. Але останнім часом і з ним коїлося щось недобре.
Роман. Вони познайомилися чотири роки тому і майже відразу зрозуміли, що зустрілися дві половинки, як би банально це не звучало. Міра тоді перебувала не в найкращому гуморі. На той момент вона нещодавно розлучилася з Артемом — людиною, з якою, як здавалося, Міра назавжди пов’яже своє життя.
Артем і Міра разом навчалися на економічному факультеті престижного вишу. На останньому курсі між ними ніби іскра проскочила. І це було дивно, оскільки раніше Артем, здавалося, взагалі не помічав Міру. Він був яскравим. Напевно, цей епітет описує його найкраще. А ще харизматичним, дотепним, дуже веселим. Артем відразу сподобався Мірі зовні — високий, блакитноокий, смаглявий, завжди стильний, зі смаком одягнений.
Але Міра й не думала про те, що між ними коли-небудь щось виникне. Вони навіть, здається, не віталися. Так, перетиналися іноді випадково поглядами на спільних лекціях, не більше того. Артем постійно був оточений шанувальницями. Дівчата щосили намагалися завоювати увагу популярного симпатичного хлопця, до того ж ще й вельми заможного. Артем вже на третьому курсі почав їздити в університет на красивій новесенькій іномарці, подарованій йому батьком. На цьому ж автомобілі хлопець із задоволенням підвозив симпатичних дівчат. А ще — і це був завершальний штрих до образу загального улюбленця — Артем грав на бас-гітарі в місцевому рок-гурті.
Тож прихильниць у хлопця не бракувало. А Міра… Вона завжди була скромною і тихою. Характер такий. Дівчина майже весь час присвячувала навчанню, лише зрідка вибираючись із подружками то в кіно, то просто містом погуляти. І її старання не минули дарма: червоний диплом і місце в хорошій компанії відразу ж після випуску. Проте іноді Мірі здавалося, що якась дуже важлива частина життя проходить повз неї. Не було у Міри ні вечірок, ні тусовок, ні особливих пригод. Залишалося тільки слухати розповіді одногрупниць, які жили яскравіше й цікавіше.
Іноді Мірі хотілося стати однією з них. Тільки от як? Здавалося, що це неможливо. А потім одного разу Артем підійшов до неї після лекції і попросив зошит. Щось не встиг записати. Серце Міри закалатало часто-часто. Вона ж чудово розуміла: якби Артему потрібен був запис лекції, він міг би попросити зошит у своїх приятелів або подруг. Але Артем звернувся саме до неї. Та ще й дивився так зацікавлено. У Міри відразу метелики в животі затріпотіли. Це було прекрасне і малознайоме відчуття….
