— Он навколо скільки чоловіків, — вторила Світлана. — Вибирай — не хочу. Радій, що зрадник цей на самому початку себе показав. А уяви, якби у вас уже була сім’я, діти?
Міра тільки зітхала. Вона і так вважала, що у них з Артемом сім’я. А ось те, що немає дітей, це і справді в підсумку на краще виявилося.
Після болісного розриву минув рік. Міра ніби як прийшла до тями, стала собою колишньою, але це тільки на перший погляд. Подруги ж знали, що всередині вона все ще переживає, і намагалися розворушити її. Марго наполягала на тому, що Мірі необхідно почати з кимось зустрічатися.
— Клин клином вибивають, — говорила вона, недвозначно показуючи очима на підходящого, як їй здавалося, кандидата на роль шанувальника Міри.
Світлана була з нею повністю згодна. Але Міра… Їй здавалося, що після Артема вона вже нікого не зможе покохати, нікому більше не довіриться, нікого не підпустить до себе близько.
Того вечора в клубі Міра опинилася зовсім випадково. Її витягла Маргарита, якій терміново знадобилася компанія: це був період, коли вона була сама. Міра намагалася відмовитися. Був вечір п’ятниці. Робочий тиждень видався нелегким. Мірі хотілося відпочити, лягти раніше спати. Але з Марго іноді сперечатися просто неможливо.
— Викликаю таксі, і через пів години я в тебе. Вистачить часу зібратися.
— Цілком, — з усмішкою відгукнулася Міра.
Особливо ретельно збиратися вона не планувала. Але перспектива провести вечір із подругою вже не здавалася такою відштовхуючою. Справді, чому б і ні? Відіспиться завтра, встигне. Можна і потанцювати сьогодні.
Міра так і не стала любителькою нічних клубів. Але саме сьогодні раптом зрозуміла, що все ж не хоче залишатися вдома на самоті. Річ у тім, що наодинці сама із собою Міра рано чи пізно починала ганяти в голові думки про Артема. То вона згадувала щасливі моменти їхнього життя і сумувала за тими часами, то намагалася уявити собі, як Артем живе зараз. Після їхнього розриву вона нічого про нього не знала. Чи досі він разом із тією дівчиною? Чи в нього з’явився хтось ще? Ці думки тиснули, гнітили, не давали спокою. І тому Міра вирішила зрештою, що поїде з подругою в клуб.
Марго, як завжди, виглядала яскраво й ефектно. Їй напрочуд личив яскравий макіяж: червона помада, темні тіні, товстий шар туші на довгих віях, і, звісно, доповнювало образ незмінне декольте. Марго виглядала у всьому цьому гармонійно і природно. Як завжди, Маргарита скептично окинула поглядом подругу.
— Ми не на недільну проповідь зібралися. Ти, часом, не переплутала захід? — посміхнулася вона. — Може, дозволиш мені вже коли-небудь побути твоїм стилістом?
— Коли-небудь, можливо, — усміхнулася Міра, — але точно не зараз.
— Звісно, не зараз. Раніше треба було думати. Запізнюємося вже.
Марго привела Міру в клуб, де та ще жодного разу не була. Мірі тут сподобалося: стильний інтер’єр, приємна музика, красиве світло.
— Музика супер! — поділилася першими враженнями з подругою Міра. — О, тут і справді класно.
— Це ти ще напої в місцевому барі не куштувала, але це ми зараз виправимо.
Смачні коктейлі, запальні музичні треки, весела Марго, що красиво рухалася в такт музиці — все це розвіяло тугу і змусило Міру посміхатися, тепер уже щиро. А потім… потім сталося щось таке, чого Міра вже ніяк не очікувала. Вона познайомилася з Романом.
Міра і Роман зіткнулися на виході з танцполу, причому зіткнулися в прямому сенсі цього слова. Міру випадково штовхнув підпилий хлопець. Він навіть не помітив цього, пішов собі далі. А Міра відлетіла вбік. Вона відчула, що втрачає рівновагу, налетівши на когось у напівтемряві. Але цей хтось зорієнтувався блискавично. Мить потому Міра відчула себе в міцних, надійних руках. Серце шалено калатало від того, що явно болісне падіння було так близько, але водночас відчуття, що тебе тримають ці міцні руки, було дуже приємним.
Міра підвела очі на свого рятівника і не змогла стримати усмішки. На неї з цікавістю і деякою спантеличеністю дивився дуже навіть приємний молодий чоловік. Не красень. Він зовсім не був схожий на яскравого й ефектного Артема. Зате очі його були теплими, посмішка трохи збентеженою. І взагалі він виглядав як добра і хороша людина. Саме таке враження про нього виникло у Міри.
— Дякую, — посміхнулася вона своєму рятівникові. — Мене штовхнули, я ледь не впала.
— Я бачив, — кивнув молодий чоловік. — До речі, з вами все гаразд? Не забилися?
— Ніби ні, — прислухалася до себе Міра.
У неї нічого не боліло, але при цьому переривати розмову з незнайомцем не хотілося. Міра сама собі дивувалася. Такого з нею не бувало з… та, напевно, ніколи не бувало. Зазвичай нові знайомства давалися їй важко. Роман, здається, відчув зацікавленість Міри. Та він і сам дивився на неї якось по-особливому.
Загалом, якось так вийшло, що того вечора вони розговорилися і познайомилися. Тактовна Маргарита, бачачи це, нібито розчинилася в натовпі. Напевно, всі її спроби витягнути подругу з дому були якраз для цього — щоб та розвіялася, познайомилася з кимось. І ось, нарешті, це відбувалося просто на очах задоволеної Марго. Молодий чоловік їй відразу сподобався. Самій Маргариті такі не підходили: занадто спокійні, занадто передбачувані. А ось її подрузі такий надійний персонаж зараз — саме те.
З Романом було дуже приємно і легко спілкуватися. І це здавалося дивним Мірі, яка, загалом-то, не надто швидко сходилася з людьми. Але Роман здавався їй безпечним, цікавим, приємним і чомусь близьким. Так, близьким, незважаючи на те, що вони тільки-тільки познайомилися.
Роман трохи хвилювався спочатку, і це гріло Мірі душу. Вона розуміла причину збентеження нового знайомого: той боявся сказати або зробити щось не так, щоб не відштовхнути від себе Міру. Вона йому явно дуже подобалася. Міра вже й забула, як це приємно, коли ти комусь настільки подобаєшся. Роман і Міра спілкувалися, танцювали. До кінця цього вечора обидва вже знали одне про одного багато…
