І раптом… Це було несподівано.
— Один квиток до Оріхівська, будь ласка.
Це був Роман. І він купує квиток в Оріхівськ, а не в Ольховик, де жила його мати.
Річ у тім, що сьогодні рано-вранці Роман вирушив на вокзал, тому що поїзд в Ольховик відправлявся рівно о дев’ятій. Роман їхав в Ольховик, щоб провідати свою хвору матір. Звісно, Мірі не хотілося його відпускати. Їй було спокійніше і приємніше, коли Роман перебував поруч. Жінку не приваблювала перспектива провести вихідні на самоті. Але мати є мати, та й тим більше вона захворіла. Міра й сама на місці Романа вирушила б провідати матір.
Але просто зараз з’ясувалося, що о дев’ятій ранку Роман нікуди не поїхав. Він стояв біля каси зараз, об одинадцятій, і купував квиток в інше місто, в Оріхівськ, яке знаходилося майже за сотню кілометрів від Ольховика. І матері Романа в Оріхівську не було, це вже точно.
Зате там жила Ірина. Та сама Ірина, яка колись врятувала Романа від ганьби. Та сама Ірина, яка підтримувала його, коли всі однокласники були налаштовані проти. Та сама Ірина, про яку Роман відгукувався з такою теплотою в голосі, і з якою, за його ж власним запевненням, він майже не спілкувався відтоді, як вони обидва поїхали з Ольховика.
Але Міра знала, що її чоловік і ця сама Ірина листуються в соцмережах, вітають одне одного зі святами, не більше того. Але все ж підтримують зв’язок. І Міра трохи ревнувала, чого вже там приховувати. Все ж цих двох пов’язувало спільне минуле. Але Ірина начебто була щасливо одружена і ростила трьох дітей. Тобто небезпеки не становила. Хоча… Згадуючи історію з Артемом, Міра розуміла: деякі люди, навіть перебуваючи в серйозних стосунках, здатні на зради і підлість.
Звісно, всерйоз Міра про це не розмірковувала, бо Роман був поруч, бо він дуже любив її і піклувався про неї. Але зараз, коли Міра на власні очі побачила чоловіка і почула, як той просить квиток до Оріхівська, звичайно, вона не могла залишатися спокійною. Хотілося відразу ж підійти до нього і поставити пряме запитання. Адже Роман уже має бути на шляху до Ольховика. Чому він досі тут? Чому купує квиток до Оріхівська?
Але Міра зрозуміла, що потрібно діяти тонше. Що б зараз Роман їй не сказав, вона не повірить йому. Не в тому стані перебуває. Міра накрутить себе до межі, а справа-то, може, просто в тому, що Роман запізнився на потяг і тепер збирається їхати з пересадками. Тільки Мірі хотілося переконатися в цьому самій.
Жінка зробила дзвінок начальнику, повідомила йому, що купила квитки і передасть їх із водієм. Але їй потрібно терміново виїхати на пару днів. Начальник зрадів, що його проблема вирішена, і легко відпустив підлеглу в міні-відпустку за власний рахунок.
Міра дочекалася, поки Роман зникне з поля зору, і купила квиток на той самий поїзд. Так, може, це трохи ненормально. Але Міра зараз у такому стані, що їй краще переконатися в усьому самій. Самій побачити і зрозуміти, що відбувається. В душі жила надія, що Роман просто вийде в Оріхівську і сяде на автобус до Ольховика, тому що запізнився на потяг (хоча і вийшов з дому досить рано, але мало що могло його затримати дорогою на вокзал).
І Роман навіть не дізнається про те, що за ним стежила його дружина, тому що це ж вияв недовіри до нього. Це може його образити. От Міра б точно образилася, якби дізналася, що чоловік її перевіряє. Але що їй залишалося робити? Травма від розставання з Артемом, що наклалася на загальну тривожність, зробила свою справу.
Загалом, Міра сіла в поїзд однією з останніх, щоб точно не зіткнутися з чоловіком. Вони опинилися в одному вагоні, але в різних його кінцях. Роман, який не підозрював про стеження, не помічав дружину, але вона його бачила, бо знала, куди дивитися і за ким стежити.
За вікнами проносилися безрадісні сірі пейзажі. Так, початок березня — не найкрасивіша пора року. Через кілька годин поїзд прибув на перон Оріхівська. Міра знову ж таки дочекалася, поки вагон спорожніє. Вона бачила з вікна, як її чоловік вийшов на платформу, озираючись на всі боки, ніби когось шукав. Серце Міри болісно стиснулося. Вона зрозуміла, що, можливо, здогадки її не були просто фантазіями.
А незабаром це підтвердилося. Міра хотіла було вже виходити з вагона (вона одна в ньому залишилася), але тут побачила, як у напрямку до Романа поспішає жінка. Молода, струнка і дуже симпатична. Звісно, Міра її відразу впізнала. Ірина — та сама однокласниця, яка так багато значила для її чоловіка. Мабуть, між ними була тоді не просто дружба. Кохання. Просто Роман Мірі не про все розповів.
Принаймні, зараз ця Ірина так і повисла у Романа на шиї. А той дуже ніжно і якось обережно, чи що, дбайливо обійняв її у відповідь. А ось тут серце Міри і впало вниз. До очей підступили сльози. Тож значить, вона себе не накручує. Значить, Роман справді їздив до цієї Ірини. Точно так само, як і Артем тоді прикривався відрядженнями, щоб зустрічатися з коханкою. Роман вибрав інше пояснення своєї відсутності. Прикрився хворобою матері. Ще далі пішов. Але як? Як Роман міг виявитися таким брехуном?
Міра не могла цього зрозуміти. І найголовніше, навіщо? Ну, одружився б зі своєю Іриною, раз так її кохає. А вона розлучилася б зі своїм чоловіком. Ці двоє явно ставляться одне до одного з великою ніжністю.
У купе зазирнула провідниця і повідомила, що поїзд скоро вирушає далі, і Мірі потрібно виходити. Та кивнула і вислизнула з вагона, намагаючись залишитися непоміченою для Романа і його супутниці. Але ті жваво щось обговорювали. Їм було не до сторонніх очей.
Міра рушила слідом. Роман та Ірина сіли в таксі. Міра теж відчинила двері припаркованого біля вокзалу автомобіля.
— Куди їдемо?
