Люба була роздратована. Сесія на носі, купа «хвостів», здавати треба. Грошей зайвих ні копійки немає, а тут цей похорон.
Сусідка матері, тітка Клава, зателефонувала і сказала, що ховатимуть через день. Це квитки туди й назад, та ще й, напевно, витрати на організацію, якщо Данило чи Віка не взяли це на себе. Цікаво, вони вже знають? Але написати братові чи сестрі гордість не дозволяла.
Люба вирішила не їхати, щоб не витрачатися, не бачити обличчя родичів з їхніми глузуваннями та претензіями. Вона все одно вчиться, от і нема чого їй там робити. Пізніше приїде, на могилці посидить.
Жалю чи туги у Люби не було, скоріше роздратування з нотками смутку від звичного укладу життя, що похитнувся. З матір’ю, старшими братом і сестрою стосунки були непростими все життя. Мати ліпила з неї старанну дівчинку, забороняла гуляти і робити те, що подобається, змушувала вчити уроки, допомагати по дому, прасувати шкільну форму з вечора.
А заборонений плід вабив від цього тільки сильніше. Вона відшмагала норовливу доньку за першу сигарету, забрала телефон, коли побачила Любу, що цілується з хлопчиком біля хвіртки. Брат називав її недолугою з дитячого садка, сестра закочувала очі й цокала язиком.
У підсумку в шістнадцять років Люба в черговій сварці з матір’ю через кавалера зірвалася і пішла з дому. Жила у хлопця, абияк закінчила школу, потім поїхала з ним за п’ятсот кілометрів у велике місто. Довго працювала, пережила розставання, але назбирала на навчання і тільки у двадцять три роки вступила нарешті до вишу, коли зрозуміла цінність і необхідність диплома та освіти.
Ні з ким із родичів дівчина стосунків не підтримувала. Їй вистачало подруг і колег. Чутки, звісно, доходили, що і як, але цілеспрямовано Люба їх не шукала.
Навіщо? Щоб зайвий раз їй сказали: «Гей, недолуга»? Ні вже. Тепер Люба не бажала жертвувати навіть крихтами того, до чого старанно й довго йшла. Вона вчилася, працювала, і в цій круговерті нереально було знайти час на поїздку, та й не хотілося, якщо чесно.
«Без мене розберуться», — вирішила дівчина і присунула ближче конспект.
Виліпити старанну дівчинку не вийшло у матері і з Віки. На відміну від прямолінійної молодшої сестри, вона мала хитрий, виверткий характер, йшла по головах і не боялася використовувати методи, які іншим здавалися брудними.
Так, без особливих зв’язків і вищої освіти, Вікторія стала керувати невеликою туристичною фірмою до двадцяти восьми років у столиці. Вона коротко стриглася і взагалі виглядала вельми епатажно: з татуюваннями по всіх руках, яскравим макіяжем і виразно обколотим косметологами обличчям.
Новина про смерть матері застала Віку в іншій країні, коли вона тільки заселилася в готель з подружкою. Путівка була десятиденна. Як розважлива і практична дама, Віка прикинула, скільки їй коштуватиме незапланований зворотний переліт і змарнована путівка, не кажучи вже про зіпсований відпочинок.
Рішення було очевидним — залишатися і відпочивати. За бажання Віка могла б потрапити на похорон матері. У неї було хороше фінансове становище, але в ситуацію втрутився принцип.
«Керівництво — це не для жінок, — бурчала мати. — Наша справа — затишок берегти вдома і вогнище зберігати. Гроші нехай мужики заробляють, це їм від природи накреслено, а в нас інше призначення».
— Ну яке призначення, мамо? Ми ж не гвинтики в двигуні. Люди самі обирають, ким бути, — сперечалася Віка.
— Воно до добра не доведе, якщо проти природи йти, — мати була непохитною. — Ти вже пішла, картинками розмалювалася, а пора про сім’ю думати.
Віка в улюбленій манері закотила очі й пирхнула. «Наша пісня гарна, починай спочатку», — називається. Розмови про сім’ю, чоловіка і дітей викликали у неї відторгнення з моменту перехідного віку. Старомодні погляди матері бісили дужче за все.
Прищеплення смирення, покірності та норм домострою закінчилося тим, що дівчина зробила все навпаки. Сукні порізала ножицями, одяглася в джинси та агресивне рокерське вбрання. Замість варіння борщів Віка обирала ескізи майбутніх татуювань. А замість романів заради букетів і посиденьок під місяцем шукала вигідні знайомства. Вона знала, що хоче керувати, вирішувати і вилізти з цієї «коробочки» традиційних цінностей, куди мати її вперто запихала. Зрозуміло, до двадцяти восьми років заповітна мрія здійснилася.
Ланцюжок корисних зв’язків вивів її на власника туристичного агентства. Туди Віка оперативно влаштувалася. Потім закрутила роман із чоловіком і зробила так, що він переоформив бізнес на неї.
Позаду залишилося розбите життя колишньої дружини, купа звільнених неугодних співробітниць і купа пліток. Але амбітній дівчині було все одно. Переможців не судять, як то кажуть.
Вікторія поєднувала керівництво, тусовки і постійні роз’їзди. Вдома у неї не вижили б навіть кактуси, не кажучи вже про чоловіків, дітей і собак. Самодостатня, егоїстична Віка любила тільки себе і не бажала розпорошуватися на когось іще.
А тому швидко позбулася залицяльника, «відтяпавши» собі його бізнес дуже чисто з юридичної точки зору. У цій низці Віка бувала у матері раз на рік, а то й рідше. У батьківському домі їй було нудно і тоскно.
Керувати не було ким. Данило сам міг ораву петеушників по стійці струнко вишикувати, коли його приїзди перетиналися з Вікіними, а Люба втекла зі своїм хахалем. Залишалися суперечки з матір’ю, де не було нічого нового з року в рік.
До того ж Ольга Сергіївна почала випивати і скаржитися на здоров’я. Віка прагнула скоріше забратися з рідного дому, щоб не перетинатися і не слухати скарги старої жінки.
«Брат сам розбереться, він чоловік, і він старший», — вирішила епатажна начальниця турагентства щодо новини.
«Давно їй туди пора було, прости Господи», — подумала вона трохи згодом, але вголос не сказала, щоб подружка не почула.
Якщо з дочок Ольга Сергіївна намагалася зробити справжніх жінок, то в синові виховувала справжнього чоловіка. Але знову все вийшло кострубато.
Даня змалку був змушений майже скрізь вирішувати свої проблеми сам, стояти за себе і не ревіти. Якщо Віку і Любу мати пестила стандартними жіночими настановами, то від сина вимагала стійкості, твердості характеру, впертості та цілеспрямованості. У підсумку це дало свої плоди.
Данило справді був лідером у класі, старостою і першим у навчанні, але в тіні досягнень ховалося черстве серце, деспотичність, самозакоханість і байдужість до чужих проблем. Він міг відпускати їдкі жарти про некрасивих однокласниць, які таємно розраховували на його зацікавлений погляд. Міг гримнути на сестер і саму матір.
Люба все дитинство ховалася від брата по кутках, коли той приходив додому не в гуморі. Не розумів Данило чужих сліз через погану оцінку чи життєву несправедливість. Після школи хлопець пішов в армію і вирішив стати військовим назовсім.
Для статусу і пільг одружився на боязкій дівчині з глибинки, зробив дитину і до тридцяти трьох років переселився з родиною на балтійське узбережжя. Залишалося лише гадати, що відбувалося вдома у Данила, адже дружина не сміла йому й слова впоперек сказати. Лише тінню в сукні виглядала з-за спини чоловіка. Дурневі було ясно, що він гуляє від дружини і взагалі відчуває свою повну владу і безкарність.
Додому Данило приїжджав в основному через якісь паперові питання. Він знав, що мати почала «дружити з пляшкою», але обмежувався рідкісними черговими дзвінками і пересиланням грошей зі словами: «Ось, сходи до лікаря».
Вікторію вважав бой-бабою і мало не пропащою жінкою, Любу — відвертою дурепою і невдахою. Завжди при нагоді ставив їм себе в приклад, не слухаючи жодних доводів. У результаті, коли всі вони роз’їхалися, спілкування звелося спочатку до сухих «привіт» у стінах будинку, потім до коротких СМС на свята, а пізніше і зовсім затихло. І всіх усе влаштовувало.
Дзвінок сусідки трапився за сніданком. …
